на головну

ПОЛІСЬКІ МУТАЦІЇ

Чорнобиль - наша загальна біда і нещастя, яке ще довгі роки буде тривожити уяву та розум, сіючи почуття страху й безсилля перед силами природи у більшості мешканців Європи, але особливо гіркі спогади залишились у людей, яких мирний атом розкидав по містам і селам України, Білорусі й Росії. Ще більш гірко усвідомлювати, що десятки тисяч поліщуків продовжують бідувати в самій зоні й навколо неї, де невидима сила відбирає у них майбутнє, здоров'я, роботу й надію на щастя повноцінного життя.

З ЛЮДЬМИ ТУТ КОЄТЬСЯ ЩОСЬ НЕДОБРЕ

Якось мені довелося побувати у майже відселеному Поліському районі, 52,6 тисячі гектарів родючих нив й зелених гаїв та борів якого виродилися до стану пустоші й злиденної руїни та розрухи. Погляд завжди спотикається об зачинені магазини, школи й лікарні, більшість людських обійсть руйнується й стає прихистком для дичини й усіляких Homo sapiens, у яких є всі підстави ховатися від однокровників. Хіба що до вас прихиляться самосели - люди, які вирішили доживати вік у оспіваних в казках ще древніми слов'янами чудернацьких поліських хащах й болотах.
Утім така ситуація не заважає декому налагоджувати й власний бізнес, адже гроші можна заробляти й на біді, та ще й які! Наприклад ще нещодавно був вельми популярним канал постачання по "партизанським стежкам" у ту ж Білорусь будівельних матеріалів із спустілих сіл та міст, деякі ділки наймали т. зв. бомжів й ті розбирали хати на цеглу, дошки й шифер. Наразі, у сеї публіки більш актуальна металева тема.
Від байдикування та відсутності грошей деякі поліщуки заповзялися запекло поглинати горілочку, сваритись та кидатись один на одного з кулаками, нерідко закінчуючи "діалоги" поножовщиною, а то й вбивствами. Причина цьому не лише в недостатній кількості правоохоронців, а й у потужному негативному соціально-економічному факторові. Та й райвідділ міліції спочатку переїхав із Поліського у Радинку, а за кілька років у с. Термахівка Іванківського району. Ніхто не заперечує, що тут залишились деякі кримінальні індивіди, які намагаються лаштувати тут "погоду", та й ті ж київські бомжі охоче перебираються сюди, займаючи "вакансії" в покинутих людьми хатках.
Перед переїздом з Радинки у Термахівку місцеві правоохоронці розповіли мені, що раніше в приміщенні Поліської міліції була сільрада, а головою радинського колгоспу був виходець із циган, який поставив господарство на ноги. Він увів залізну дисципліну та порядок, - щоб узяти до себе когось на роботу, той по власним каналам в міліції перевіряв кандидатів: не дай Боже хтось з них виявлявся причетним до криміналу чи утік із ЛТП - про працю у знаному КСП можна було й не мріяти. Міліціонери згадують ті часи з захопленням та насолодою.
Уявляєте, в колгоспі при ділі крутилося 150 одиниць техніки, одних автобусів було близько 20, - люди працювали, знаходячись завжди "як на долоні", зараз - інша справа. Колгоспи зруйновано, а на їх місці ще ніхто нічого путнього не збудував і не відомо коли ще збудує. Проте, люди усе більше стають обізленими на міфічного "винуватця" та один на одного. Міліції частенько доводиться стикатися з тим, що багато "залітних" хлопців прагнуть заробити на вивозі звідсіля брухту чорних та кольорових металів, будівельних матеріалів та конструкцій, які небезпечні не лише своїм кримінальним походженням, але й забрудненістю радіонуклідами. Та й колишні жителі Поліського району, яких доля розкидала за десятки й сотні кілометрів звідсіля, буває навідуються до ще не забутих країв аби зняти й вивезти пару-трійку сотень метрів алюмінієвого дроту з лінії електромережі. Адже стежки-доріжки знайомі усі.
Про те, що тут з людьми коїться щось зле, зайвий раз свідчить одна з відомих місцевих кримінальних історій, що сталася кілька років назад й яка закінчилася убивством 14-річного мешканця Рагівки Віктора Л., труп котрого був виявлений у підвалі нежилої хатини у відселеному селі Котовське. Підозрюваних відшукали за кілька діб, - ними виявилися місцеві жителі: раніше неодноразово судимий (у т.ч. за спробу вбивства) 32-річний "авторитет" Володимир Ч., 18-річна Олена К., та мешканець сусідньої Марьянівки раніше судимий 33-річний Микола С.

ЖИТТЯ ДИЯВОЛУ МОЖНА ПРОДАТИ ПО БАРТЕРУ - ВСЬОГО ЗА ЧОТИРИ КУРКИ

…У Володимира Ч. закінчувався термін адміннагляду, втім, в останній час громада Рагівки підозрювала його в походеньках по сільських хлівах у пошуках якої-небудь живності. Якось викликає його до себе сільський голова, поспілкуватися з приводу крадіжки чотирьох курей. Втім, при розмові Володя "щиросердечно" перевів стрілки на знайомого земляка - такого собі Віктора, що той, начебто, все й у всіх поцуплює. Проте, згодом Віктор у присутності голови відвів від себе підозри й прямо звинуватив Ч. у деяких злочинах. Махровий злодій вирішив розправитись із викривачем…
…Вітьок своє життя перетворив у суцільну вольницю, - з матір'ю майже не жив, конфліктував, та й матінка блискучою натурою не різнилася - мався грішок заглядати в чарку та роздавати неслухняним чадам штурмаки та ляпаси. Те, що син міг місяцями блукати хтозна де (хоча все село знало покинутий будиночок, де Вітя з друзяками ушивався) особливо її не хвилювало й не гнітило. Ніхто з односельчан не міг сказати, що мати Вітька, ламаючи ноги, носилася з ранку й до вечора у його пошуках…
…Тим часом Володимир разом з Миколою випили літр самогону, й під завісу пиятики Володя пожалівся, що, мовляв, йому треба одному типові пику натовкти. "Корешок" бадьоро підтримав співтовариша , який на додачу прогундосив: "Вітька також від ментів ховається - він "засвітився" на крадіжці з магазину та школи - й нам не відчинить, - давай візьмемо з собою Олену".
Ч. у компанії з Миколою С. та Оленою прийшли близько двох годин ночі до оселі Віктора, постукали у вікно. Щоб не виникали підозри, свою жертву ті викликати послали дівчисько. Коли хлопець усе ж з'явився, Олена сказала йому щоб той хутко вдягався та виходив - треба побалакати. Юнак мовчки, оскільки боявся "авторитета", натягнув одежину й поплівся разом з трійцею у свій останній шлях. Підлітка почали бити вже під хатою, у азарті негідники вивели хлопча на дорогу й, продовжуючи роздавати штурхани, погнали у бік мертвого села Котовське - до місця майбутньої трагедії.
Знущання над Вітьком продовжувалися майже два кілометри, - тут "відзначилась" навіть Оленка, яка весь час вертілася навколо хлопця й намагалася щосили вдарити його по статевим органам, хоча їй першій варто було задуматись: "навіщо?"…
…Ось вже з'явились вулички Котовського. Нелюди, знаючи, що десь неподалік є глибока - понад 10 метрів - криниця, притягнули жертву туди. Ч. вирішив скинути Віктора вниз головою у її холодне й темне черево. Але спільник зупинив зачинщика - сказав, що ще рано. Скориставшись деяким збентеженням катів, підліток встав на коліна благаючи про милість та виконання будь-яких вимог зловмисників в обмін на життя. Володимир був невгамовним й повів хлопця до напівзруйнованої хати аби поквитатися із "стукачем".

Вітьку кримінальники запропонували два варіанти фіналу долі - або його повісять, або це він зробить сам. Нещасний погодився на останній варіант й попросив у Оленки поясок від плащу, зробив з нього зашморг та подумки попрощався з білим світом. Але …зірвався, продовживши собі ще на деякий час життя. Тоді ватага накинулася на бідного юнака з кулаками, сам Ч. зізнався, що наніс йому тоді 3 чи 4 удари ножем у живіт. Затим вони на шиї підлітка розірвали дві мотузки від спортивних брюк, та задушити не змогли. Володимиру ці потуги набридли, й він (зі слів Олени) примушує дівчину взяти цеглину та вдарити кілька раз нею по голові жертви. Тіло, що втратило ознаки життя, злочинці кинули у глибокий підвал цього ж будинку, поклавши зверху дошки й старий холодильник.
…З горя урізавши оковитої, Оленка прийшла до подруги "вилити душу", та й розповіла, що є на її совісті гріх: утрьох убили хлопця, повідавши всі подробиці. У процесі панянки не помітили, як їхню розмову зі сповіддю й жахливими деталями вельми добре чує малеча, яка гралася поруч. Невдовзі вся школа гуділа як вулик від пліток про якесь убивство.
Матір Віктора сполошилась лише після почутих сільських побрехеньок, а згодом якась бабуся розповіла, що бачила тіло хлопця у підвалі в Котовському. Після зникнення неповнолітнього вже минуло два місяці…
Зазначимо, що Володимира Ч. знали як ватажка місцевої шантрапи й лобуряк, він був грозою рагівської молоді й завжди сновигав селом із ножем - йому нічого не коштувало когось віддубасити чи пограбувати. Втім, той це робив чужими руками. Наприклад, впіймає якогось хлопчака, й наказує - сьогодні підеш туди-то, вкрадеш десяток курок, іншому пригрозить й примусить картоплі поцупити або магазин пограбувати. Собі на побігеньки "князьок" вибирав підлітків із неблагополучних родин, в поведінці котрих швидко починала проглядатись рука "вихователя" й "наставника" - злодія й дебошира Ч. Хоча нічого надзвичайного той не скоював, у оперативників факт, що ціною юного життя хтось намагався відвести від себе підозри в дрібній крадіжці, викликали непідробний подив.
Коли ми спілкувалися із Оленою, на її очах ось-ось мали з'явитися сльози горя та відчаю, та їх ми не дочекалися - коротко стрижена голова дівчини лише гойдалася у такт уявного плачу - із здавленого клубком сорому горла лише виповзло: "не можу…, мене примусили, пробачте…"

Геннадій Карпюк
ЦГЗ ГУ МВС України
в Київській області




Повернутись на головну
Замовити VPS-хостинг
Зарегистрировать домен / register domain ua
Трансляция видео