на головну

Міліція Київщини звертається до відвідувачів сайту з проханням допомогти інформацією в розкритті злочинів пов'язаних з вибухами в місті Біла Церква впродовж останніх двох років.
Конфіденційність і нагороду за достовірну інформацію гарантуємо.
Звертатись можна за телефоном довіри тільки в робочі дні з 9.00 до 17.00 год., а також відправляти листи на електронну адресу Головного управління.





ПОЗДОРОВТЕ ДІЛЬНИЧНОГО ЗІ СВЯТОМ!
01.06.2005р.

Життя і професійна діяльність дільничного інспектора міліції - шанована в журналістських колах тема. "Шериф", особливо з досвідом - всевидюче око і джерело інформації для інших правоохоронних структур. Як би його не хвалили, не ганьбили, роботи й проблем від цього в нього не поменшає. У переддень професійного свята Дня дільничного інспектора, що з минулого року відзначається в Україні 18 червня, ми вирішили заїхати до дільничних у Васильківський МВВС Київської області і дізнатися: як живеться-дихається сучасним аніськіним.

ВИ ТІЛЬКИ НА ХВИЛИНОЧКУ ЗАДУМАЙТЕСЯ…

Змінилося життя, змінилося відношення до міліції - люди стали агресивними й байдужими. - Раніше, у свою бутність дільничним, правопорушників, п'яниць і дебоширів я нерідко возив громадським транспортом, причому безкоштовно, - каже заступник начальника Васильківського МВВС майор міліції Анатолій Слончак. (Анатолій Васильович проробив у службі дільничних інспекторів 10 років) - Зупиняв будь-яке авто: і допомога в плані транспортування гарантовано надавалася. Тепер у Василькові такого немає: місце великих і доступних автобусів зайняли приватні маршрутки, от і доводиться думати, як би самому до роботи доїхати, не те, щоб якогось аліментника чи злодюжку тягти за собою. Зараз дільничний може простояти на сільському узбіччі биту годину поки хто-небудь не погодиться його підкинути - людей зрозуміти можна, - бензин і запчастини нині дорогі. Але хто зрозуміє "шерифа", якому за день потрібно об'їхати пару-трійку сіл? Ви тільки на хвилиночку задумайтеся: за місяць дільничний виконує, у середньому, від 20 до 30 адміністративних матеріалів, - а по кожному з них треба обов'язково зустрітися з заявником, знайти й опитати свідків.
Хоча, повинен відзначити, що відношення до своєї персони залежить і від самого дільничного, стилю його діяльності й спілкування. Крім роботи з конкретною заявою чи інформацією, "шериф" повинен заходити й у, здавалося б, благополучні родини - он, подивіться, скільки всіляких трагедій стається в подібних хатах - буквально за тиждень-два в забезпечених, мирних і тихих сімействах спалахували проблемні ситуації, що кінчалися тривіальною "битовухою". Може, якби дільничний частіше заглядав у пристойні будинки, подібних кримінальних сюрпризів у нас поменшало б. Потрібно заглядати й до бабусь-дідусів - нерідко вони залишаються самі, без належної уваги, навіть при наявності цілком заможних дітей; пенсіонери будуть вдячні й за просту задушевну бесіду, не кажучи вже про принесене цебро води чи новину з району. Подяка ця може обернутися цікавою для правоохоронців інформацією. Потрібно не просто прогулюватися дільницею аби тебе хтось бачив, необхідно спілкуватися з людьми, - а вони знають багато, але нерідко бояться говорити…

ОСТАННЯ ШАБАШКА УБИВЦІ

Майор Слончак без особливої наснаги зізнався, що 23 дільничних й 5 їх помічників у Василькові і районі забезпечені двома службовими автомобілями - і це майже на 120000 населення! Тому легковики ці практично не стоять, крутяться вдень і вночі. Та "шерифи" не сумують. У середньому на дільничного припадає близько 5000 жителів. У деяких інспекторів, які обслуговують по 5-6 сіл - навіть понад 6000. Найважчі сьогоднішні проблеми в багатьох сільських дільничних - молодіжна наркоманія, особливо серед приїжджаючих з міст і столиці підлітків, крадіжки з дач й металобрухту. Найбільша радість у дільничного, як він сам каже: "це коли спиш вдома, й за всю ніч не задзвонив телефон - значить, у моїх земляків нічого кримінального не сталося: усі живі-здорові й нічого не украдено".
Про існування в столичному передмісті проблеми приїжджих, що істотно впливає на криміногенну обстановку, свідчить нижчеописаний приклад. Нещодавно на одне з приватних будівництв у Василькові приїхала бригада шабашників із Закарпаття. Тяжко вони трудилися, - вечорами розслаблювалися горілкою та піснями. "Заробітчани" отоварювалися самогонкою у 70-літньої пенсіонерки, яка давно пристосувала самогонний апарат у джерело відчутної доплати до вбогої пенсії. Скільки до неї дільничний не ходив, не розповідав: як недобре споювати чолов'яг, у яких вдома залишилися діти й дружини, самогонниця від прибуткового заняття відмовлятися не збиралася: знала, що міліціонери пожаліють бабу і строго карати не стануть. Крім того, вона частенько позичала гроші будівникам й поставляла сивуху в кредит. Якось до неї зайшов постійний клієнт із будівництва і звично замовив горілку, але в нього тоді не вистачило гривні з дріб'язком, щоб розрахуватися за товар. Та бабуся закомизилася, - заявила, що, мовляв, спочатку принеси всі гроші, а потім і сивуху одержиш. Покупець психанув, і... убив самогонницю.
Убивця відразу виїхав у Київ на центральний залізничний вокзал - місце збору таких же "фахівців", як і сам. Але дільничним і оперативникам удалося швидко вирахувати підозрюваного й затримати його в столиці, - він саме придбав квиток і збирався "робити ноги".

ПІД КРИЛОМ "ОРЛАНА"

З настанням теплих днів усе більше міських жителів з'являється на дачах - хто з бригадою шабашників, щоб довести до пуття почате будівництво, хто з друзями вирішив шашличками пригоститися, а хтось приїжджає просто поспілкуватися з природою, нехай навіть за допомогою лопат й грабель. Але ці візити не завжди наповнені емоційним набором повного релаксу. Іноді "фазенди" зустрічають хазяїв у дуже жалюгідному вигляді - розкраденими грабіжниками. Поки власники заміських будиночків ніжилися узимку в комфортних квартирах, лиходії активно потрошили квадратні метри міщанської гордості.
Звичайно, до кожного садового товариства міліціонера не приставиш, та шукати вихід з неприємної ситуації потрібно. Вірніше, навіть не шукати, винаходити щось нове, а обирати вже застосовувані на практиці варіанти. У будь-якому випадку вартість охоронних послуг буде набагато нижчою втрат від скоєної крадіжки з вашої ділянки. Дачники можуть вартувати по черзі або наймати сторожа-пенсіонера. Та подібна непрофесійна охорона, у купі з хазяйською скнарістю, ні до чого доброго не доведе. Більш цікавим є досвід загонів з охорони дачних масивів. Наприклад, у селищі Глеваха Васильківського району вже кілька років діє подібне формування "Орлан". Колишній військовослужбовець зібрав молодих хлопців, заручився допомогою місцевої міліції; голови дачних кооперативів закупили екіпірування, рації. Тепер дачники, виділяючи на "орланівців" сущі копійки, що у підсумку виливаються в непогану платню охоронцям, мають професійну охорону й гарантії безпеки.
- Дійсно, багато власників "фазенд", залишивши свої заміські володіння на період холодів без належного догляду, весною нерідко опиняються перед фактом "візиту" усюдисущих злодіїв, - говорить Анатолій Слончак. - Подібним чином страждають і тутешні жителі. Ускладнює проблему і кадрове питання, що є в міліції. Скоротилося число дільничних інспекторів, як у селах, так і в райцентрі. Тому ми вирішили повернутися до призабутих форм участі громадськості в наведенні необхідного правопорядку. У результаті, значно зменшилася кількість вуличного криміналу. За допомогою отриманої від дружинників інформації удалося розкрити біля сотні злочинів - в основному крадіжок.

НЕКОМУНАЛЬНІ ТРУПИ

Ще в нашій бесіді ми порушили проблему виявлення невпізнаних трупів - дільничним нерідко доводиться зіштовхуватися з нею. - У нас відсутній повноцінний механізм на законодавчому рівні щодо роботи з виявленими трупами некримінального характеру, які залишилися невпізнаними, - зазначає майор Солончак. - Не конкретизовано повноту юридичної відповідальності за це. Нас, наприклад, під цю справу не фінансують. Виручають керівники підприємств, сільськогосподарських кооперативів, де залишилася хоч якась техніка. Та нерідко дільничний ходить по дворах у пошуках якоїсь машини, хазяїн котрої погодиться практично безоплатно допомогти міліції в перевезенні трупа - спеціальної служби, що займалася б цією, по суті комунальною діяльністю, у районі немає. Подібні трупи перевозять у морг, риють яму, і під привласненим номером закопують. Після огляду трупа експертом у морзі відразу виникає питання: "хто буде ховати?" Звичайно, шукаємо родичів. Але не завжди це виходить. Та й останні нерідко відмовляються від своїх. Буває, знаходять останки дуже обгризені лисицями і собаками. На жаль, подібні знахідки занадто довго лежать: навіть судові медики нерідко не завжди можуть установити - від своєї смерті вмерла людина, чи їй хтось допоміг.
Торік у селі Порадівка блискавкою вбило 18-літню дівчину. Жила вона з матір'ю дуже бідно. Нещасна в той день з матір'ю працювала на городі, особливо великої хмари не спостерігалося. Раптом, ні з того, ні з цього вдарила блискавка й убила дівчину. Село невелике, колгосп розвалений, автомобілів у той момент поблизу не виявилося, - знайшли легковик із причепом, накидали туди сіна, поклали покійну - я особисто її вивантажував й заносив у морг. Було сумно, - жило дівчисько в убогості ще й доля так скривдила...
Бувало, що трупи возили в багажнику легковика, - а що робити? Вночі в одному з забитих, віддалених від автотрас сіл у смердючій канаві знайшли труп жінки, - вона виявилася маленького зросту й до того ж сухорлявою. Було вже далеко за північ й дільничним нічого не залишалося робити як постелити в багажник "Москвича" покривало й укласти туди покійницю - благо її габарити дозволяли це зробити.
Якось ранком на околиці Василькова в річці Стугна знайшли утопленика, витягли його на беріг. Дільничний буденно узявся шукати машину, - та люди, тільки довідавшись для чого міліціонеру потрібен транспорт, категорично відмовлялися допомагати, не дивлячись на те, що "даішники" знімали перед шоферами кашкети й слізно просили підсобити. Не допомагали й лекції про те, що треба боятися не мертвих, а живих. Години через три з половиною ледь уламали залітного шофера з іншої області. Той сприйняв таки умовляння стомлених від цієї метушні правоохоронців чи просто пожалів нещасного утопленика. Й то, каже майор Слончак, це ще нічого, адже декому з його колег доводилося неодноразово тягти небіжчиків, вибачте, на своєму горбі - поки вони не опинялися на узбіччі шосейки - а там, вже як пощастить.
Але в дільничних, так вже повелося, ніхто не запитує: скільки ти вивіз трупів і як довго перевіряв по них інформацію, скільки разів був присутній при розділі землі й скільки улагодив сімейних конфліктів та сусідських сварок "без протоколу", скільки кілометрів при цьому довелося пройти та часу витратити. Чомусь насварити дільничного за нерозкриті злочини можна - вони на виду, а от оцінити його профілактичну діяльність от так відразу, з плеча, неможливо - як підрахувати злодіяння, які вдалося попередити? Але ж саме профілактика - домінанта всієї діяльності інспектора. Тому оцінювати роботу дільничного треба винятково вустами його підопічних, - якщо людям жити в селі чи міському кварталі комфортно й безпечно, якщо вони знають "шерифа" і беззастережно повсякчас йому довіряють - то що ще потрібно !?

ЯКОСЬ У БАРАХТАХ

Любов Лагута трудиться сільським головою Барахт із квітня 2002 року, раніше працювала в школі заступником директора. Каже, що дільничного свого - капітана Ігоря Волченко знає давно, - він був у школі частим гостем. Їй дуже хочеться, щоб дільничний жив у Барахтах, адже йому доводиться їздити за 10 кілометрів з райцентру, але житло дати шерифу село поки не може.
П'ють на селі безбожно і крадуть також, особливо живність й металобрухт. Трапляються й шахраї залітні. Якось Лагута вигнала кількох хлопців, які під виглядом торговців куртками коїли крадіжки. Бувають конфлікти і сварки, що постали по суті через дурниці. Наприклад, якось одній з місцевих жительок бальзаківського віку набридло сусідське дерево, що розрослося й навалилося на її пліт та затінювало двір. На пропозиції його зрізати, хазяїни клена відповіли категоричною відмовою. Тоді невгамовна тітка взяла в руки пилку й особисто повалила дерево. Ой, і баталії вибухнули - ледве до кровопролиття не дійшло - довелося капітану Волченку виявити чудеса дипломатії й ораторського мистецтва.
Траплялися й шахраї іншого ґатунку. Ті представлялися співробітниками соціальних служб. Наприклад, прибігла до Лагути пенсіонерка і скаржиться: приходила вчора дамочка якась, сказала, що з пенсійного фонду і що принесла їй добавку до пенсії в розмірі 20 гривень. Вручила їй 50-гривневу купюру, попросивши принести здачі. При ближчому розгляді виявилося, що благодійні гроші... сувенірні. За кілька днів завдяки Волченку шахрайку викрили, а гроші бабусі повернули.
- Більше всього злочинів у нас, - каже дільничний Ігор Волченко, - стається навесні, живність у селян порізана й з'їдена узимку на новорічних святах, запаси консервації й овочів теж вичерпуються, депресія давить грудкою горло, грошей немає, треба думати, де їх знову заробити. Улітку, до того ж, приїжджають дачники, канікулярні студенти та школярі, й починається щось неймовірне. Але нічого, як кажуть, і це теж ми переживемо...

Геннадій Карпюк
ЦГЗ ГУ МВС України
в Київській області




Повернутись на головну
Замовити VPS-хостинг
Зарегистрировать домен / register domain ua
Трансляция видео