на головну

ГУ МВС України в Київській області запрошує на службу в органи внутрішніх справ жителів Києва та області, які пройшли службу в Збройних Силах України або військову підготовку в учбових закладах, не мають судимості, для роботи в міськрайвідділах Київської області. Пропонуються посади рядового та молодшого начальницького складу із заробітною платнею від 800 грн.

Звертатися за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 15 тел. 272-23-23, 272-34-22, 272-22-09, 272-10-22, чи до місцевого МРВ.




КУДИ ПІТИ НАВЧАТИСЬ
Обираємо одну з найпрестижніших професій у нашій державі за спеціальностями:"Правознавство","Правоохоронна діяльність", "Психологія"

Захистити слабкого, відновити справедливість - це завжди вважалося достойним і почесним заняттям. Саме ці завдання є одними з основних напрямків діяльності правоохоронців. Захист здоров'я, життя та законних інтересів громадян, їхнього спокою, охорона правопорядку - ось далеко не повний їх перелік.
Підготовку юристів - фахівців правоохоронних органів здійснюють навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ України :
- Київський національний університет внутрішніх справ (підготовка кадрів кримінальної міліції, боротьби з економічною злочинністю, слідчих, експертів - криміналістів, громадської безпеки, психологів, підрозділів боротьби з незаконним обігом наркотиків);
-Харківський національний університет внутрішніх справ (підготовка кадрів слідства та дізнання, кримінальної міліці, громадської безпеки, психологів, менеджменту, соціальних та інформаційних технологій);
-Кіровоградський юридичний інститут ( підготовка кадрів слідства та дізнання, громадської безпеки);
-Кримський юридичний інститут (підготовка кадрів слідства та дізнання, громадської безпеки);
-Одеський юридичний інститут (підготовка кадрів кримінальної міліції, транспортної міліції, слідства та дізнання);
-Херсонський юридичний інститут (підготовка кадрів слідства та дізнання);
-Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ ( підготовка кадрів кримінальної міліції, транспортної міліції, слідства та дізнання);
-Запорізький юридичний інститут (підготовка кадрів кримінальної міліції, слідчих );
-Луганський державний університет внутрішніх справ (підготовка кадрів кримінальної міліції, економічної безпеки, слідства);
-Донецький юридичний інститут ( підготовка кадрів кримінальної міліції, громадської безпеки, безпеки дорожнього руху ,слідчих-криміналістів);
-Львівський державний університет внутрішніх справ ( підготовка кадрів слідства, економічної безпеки, кримінальної міліції);
-Прикарпатський юридичний інститут (підготовка кадрів громадської безпеки та кримінальної міліції).
Після закінчення навчального закладу випускники гарантовано забезпечуються роботою.
Оформлення документів для вступу проводиться кадровими апаратами районних ( міських ) органів внутрішніх справ за місцем проживання.
Термін прийому документів для оформлення з 01 лютого по 31 березня 2007 року (включаючи майбутніх випускників 2007року)




ЗАТРИМАНО ХЛОПЦЯ, ЯКИЙ ПЛЕСНУВ КИСЛОТОЮ В ОБЛИЧЧЯ ДІВЧИНІ, ЩО ВІДКИНУЛА ЙОГО ЗАЛИЦЯННЯ

27.02.2007

В липні минулого року в селищі Данилівка Васильківського району Київської області розгорнулася драма – 34-річний Влад В. на ґрунті ревнощів плеснув кислотою для чищення водонагріваючих колонок в обличчя дівчині, що відмовила йому у взаємних почуттях.

ОДНИМ РУХОМ ПИВНОЇ ПЛЯШКИ СТЕР КРАСУ НАЗАВЖДИ

Тілесні пошкодження за своєю тяжкістю були віднесені експертами до тяжких: у дівчини було спотворене обличчя, постраждали очі. Сам ревнивець зник з місця «розбирань» і до останнього часу досить вдало переховувався від правосуддя. Проте, про все по порядку.
Влад і Тетяна познайомилися у 2004 році у Василькові під час святкування Дня міста. Хлопець, так би мовити, «прикипів» душею до дівчини, проте вона ставилася до нього не дуже прихильно. Родичі Тетяни ставилися до прихильника так само, як і вона. Але, за словами Влада, він не втрачав надії, навіть не дивлячись на прохолодне до себе відношення.
Молодик заробляв на життя тим, що мотався на заробітки по будівництвах Одеської області. Разом з ним працював товариш на ім'я Дмитро. В один з днів задзвонив мобільний телефон Влада – дзвонила Тетяна, яка саме хотіла повідомити хлопця про остаточний розрив. Власника телефону на той момент поряд не виявилося, тому слухавку взяв Дмитро. Між ним і дівчиною зав'язалася розмова, яка пізніше переросла на бажання зустрітися. Все це відбувалося за спиною Владислава, котрий нічого не підозрював. Можливо, за «поривом пристрасті» Дмитро забрав свою зарплатню, прихопив зарплатню напарника й поїхав до Тетяни. Влад слідом за ним приїхав до рідного району, де довідався від коханої, що він тепер – «третій зайвий», а його місце зайняв товариш по роботі. У нестямі від злості, знехтуваний прихильник набрав у пляшку з-під пива суміші для чищення накипу на основі кислоти і під час розмови з Тетяною плеснув нею їй в обличчя, після чого зник…

«ТАКИЙ ТУТ НЕ ПРАЦЮЄ!..»

Звістка про те, що сталося, викликала чималий резонанс, а також породила у родичів дівчини бажання знайти кривдника, аби передати його до рук правосуддя, проте той як у воду впав. Пошуками зниклого Владислава активно зайнялися правоохоронці, але хлопець не з'являвся ні вдома у матері, ні взагалі в районі. Тим часом на телефон Тетяни від утікача продовжували надходити телефонні дзвінки (пізніше оперативниками будуть встановлені більше десятка місць, звідки здійснювалися дзвінки). Влад просив пробачення, присягався у вічному коханні й обіцяв приїхати. За словами начальника відділення карного розшуку Васильківського міськвідділу внутрішніх справ Ігоря Новохатнього, молодий чоловік дійсно кілька разів приїжджав до матері, але кожного разу йому вдавалося розминутися з прибулими оперативниками буквально на пару хвилин.
Тим часом співробітникам міліції вдалося знайти людей, які за фотографією в газеті впізнали Владислава, як… свого начальника. Вони вказали на будівельну фірму з іноземним капіталом, що займається будівництвом у столиці. Проте офіційні спроби міліціонерів довідатися у керівництва фірми щось про розшукуваного підозрюваного ніяких результатів не дали, точніше – результатом стала відповідь: «Такий тут не працює!»
Спостереження за фірмою допомогло встановити, що її співробітники проживають в гуртожитку на території Пущі-Водиці під Києвом. Кожний ранок по робітників приїжджав автобус, що відвозив їх на черговий об'єкт, а після роботи – назад до гуртожитку. За рахунок підприємства у його їдальні для персоналу було організовано триразове харчування, та й заробітна платня виявилася немаленькою. Саме в таких умовах останні декілька місяців жив і працював бригадиром будівельної бригади чисельністю близько двадцяти чоловік Влад В., який переховувався від слідства. Аби уникнути небажаних ускладнень, оперативники затримали його прямо за обіднім столом.

«У ВІДДІЛІ КАДРІВ Я НАЗВАВСЯ… ІМ'ЯМ СВОГО БРАТА»

Хлопець не став критися і розповів, що, не дивлячись на вчинене, продовжує любити понівечену ним дівчину. Дзвонив їй досить часто, при цьому користувався послугами людей, що пропонували свої послуги практично біля кожного входу до станції метро. За словами спійманого утікача, частину зароблених грошей він відсилав до Кіровоградської області – там у його тещі (матері покійної дружини) живуть четверо дітей: одна прийомна і троє рідних, наймолодшому з яких вісім років. Пригадав і про три попередні конфлікти із Законом: уперше потрапив за грати у 1995 році, потім – у 1999 та 2001 роках. За плечима – судимості за крадіжки держмайна, угон транспорту та скоєння ДТП.
Подавшись навтьоки, хлопець недовго залишався безробітним, а за оголошенням прийшов найматися у вищезгадану будівельну компанію. У відділі кадрів молодик точно вказав свої анкетні дані за винятком імені – назвався ім'ям брата. Проте в оперативників Васильківського міськвідділу внутрішніх справ склалося стійке враження, що у відділі кадрів якщо й перевіряли документи Владислава, то дуже поверхнево, а ось видати за офіційним міліцейським запитом дані свого співробітника наполегливо відмовлялися. Мабуть, побоювалися, що в процесі перевірки може ще й не таке «спливти»…
До речі, поки затриманий давав покази, на його мобільний телефон надходили дзвінки й повідомлення із зізнаннями у коханні та вірності. Знаєте, хто телефонував? Одна облита кислотою дівчина, яка трохи раніше заявила правоохоронцям, що про місце знаходження Владислава нічого не знає і ніяких зв'язків з ним не підтримує…
На даний момент Влада В. затримано, він знаходиться в ізоляторі тимчасового тримання, а кримінальна справа відносно нього направлена до суду для подальшого її розгляду і прийняття рішення. Яким воно буде – покаже час.

Микола Гулевич
ЦГЗ ГУ МВС України
в Київській області





Міліціонер, який танцює танго

27.02.2007

Нещодавно зі Слідчого управління ГУ МВС України в Київській області вдруге (!) пішов на заслужений ( поза всяким сумнівом !) відпочинок Іван Степанович Маланчук – правоохоронець с 60-річним стажем, Заслужений юрист Української РСР. Вперше ж на пенсію полковником міліції Маланчук вийшов, віддавши службі в органах внутрішніх справ більше 30 років, ще в 1979 році. Здавалося б, чого ще більше? Відпочивай собі, чоловіче, насолоджуйся життям, адже ти зробив стільки, що дав би Бог кожному! Проте, Іван Степанович не зміг довго обійтися без улюбленої справи. Вже незабаром його прийняли на службу у слідчий відділ за вільним наймом.
Не кожен день зустрінеш таку віддану своїй професії людину. Унікальний дідусь, з феноменальною пам’яттю на прізвища і дати (він згадує все і кожного, хто проходив по справах 30 - 40-річної давнини, ніби це було вчора), навчив оперативній роботі вже не одне покоління міліціонерів. Проте, секрет молодості 81-річного чоловіка, лежить поза сферою його професійної діяльності. Це – школа бального танцю в БК “Славутич”, що на Подолі. “Кожна добре вихована людина повинна вміти танцювати”, - говорить Іван Степанович. Сам же він на сцені не раз виконував улюблені танго, віденський вальс і фокстрот до 65 років. Хоча, молодів таким чином Іван Маланчук лише після добре виконаної роботи слідчого.
Іван Степанович народився в селі Олександрівка Вінницької області і був найменшим з трьох дітей простої селянської родини. В часи колективізації батькам жилося нелегко. Вони були з перших, хто вступив до колгоспу. В селі панувала неграмотність, а малий Іван пас корів. Згодом пішов вчитися до Олександрівської неповної середньої школи, де закінчив 7 класів. В п’ятнадцять років поїхав до Києва і навчався в училищі при Київському паровозно-ремонтному заводі. Тоді ще не знали про зварювання і 15-16-річні хлопці клепали вагони вручну. Довчитися другий рік вони так і не встигли – почалася війна. Іван Маланчук разом з іншими студентами копав протитанкові рови на території Київської області. Згодом їх товарняком перевезли до Харкова, де вони жили в бараках і будували в депо бронепоїзд. Звідти училище евакуювали до Москви, потім в Казахстан, на станцію Челкар, де протягом 1942 року слюсар Маланчук ремонтував поїзди.
Наступного року Івана Степановича призвали в армію. Юнак потрапив у Ризьке військово-інженерне училище, котре після евакуації дислокувалося тоді в Башкирській РСР. Там майбутньому командиру мінометного взводу присвоїли звання молодшого лейтенанта, і направили в Оренбурзьку область в штаб повітрянодесантних військ. Згодом був І-й Білоруський фронт. У квітні 1945 року на підступах до Берліну (30-40 км.) Іван Маланчук потрапив під мінометний вогонь і був поранений в живіт, тому День Перемоги йому довелося зустрічати в госпіталі. Іван Степанович вважає себе щасливою людиною: осколок не ушкодив життєво важливих органів. За участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни Іван Маланчук нагороджений орденом Червоної зірки, медалями “За взяття Берліна”, “За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945”, “За бойові заслуги”.
Після демобілізації Іван Степанович повернувся на рідну Вінниччину. Незабаром райком комсомолу запропонував йому вступити до Одеської школи керівного складу міліції. З направленням Вінницького управління внутрішніх справ він і поїхав до Одеси, де за два роки став оперуповноваженим. 1949 року за розподілом приїздить до столиці для роботи дільничним оперуповноваженим 7-го відділення міліції.
Робота “на землі”, а точніше сказати, на київському асфальті, заклала фундамент для подальшого розвитку кар’єри дізнавача та слідчого. Отримуючи юридичну освіту в Київському держуніверситеті ім. Т.Г. Шевченка, Іван Маланчук вже працював в міністерстві, проте у затишних міністерських кабінетах не засидівся - повернувся знову «на землю» до звичної йому оперативної роботи на території Києва та області.
Найбільш запам’ятався Івану Степановичу період, коли він працював дізнавачем у Васильківському райвідділі міліції. Було важко. Тоді на весь район в міліції і прокуратурі працювало по два слідчих, а дізнавач був один – Маланчук. У Київ до молодої дружини приїздив раз на тиждень – у вихідні. Ночував у райвідділі, спав біля грубки на стільцях під кожухом старшини. Зате, коли б не стався злочин, вдень чи вночі, завжди був готовий до роботи. Після народження доньки його перевели в Києво-Святошинський район – поближче до столиці. Потім були і Фастівський, і Іванківський, і Броварський, і Ірпінський відділи міліції. Результатом цього став величезний досвід.
Іван Степанович розповів кілька випадків зі своєї практики. Ось один, за його словами, не дуже складний, проте цікавий, що стався в Ірпені. Обікрали дачу письменника Натана Рибака. Він проживав в Києві, а влітку приїздив на дачу, за якою доглядала його домашня робітниця. Начальник ірпінської міліції неодноразово попереджував письменника про те, що ця жінка ненадійна, адже була раніше засуджена і відбувала покарання десь в Росії. Якось, завітавши на дачу, Натан Рибак не застав там домогосподарки. Зникли й досить дорогі і дефіцитні на той час речі, привезені з-за кордону: японський радіоприймач, шуба дружини, килими та інше. Все це, як з’ясувалося пізніше, робітниця на тачці вивезла у ліс, найняла машину і доправила викрадене до залізничної станції, після чого жінка зникла в невідомому напрямку.
Шукали її близько півроку. За паспортом крадійка була уродженкою Сквирського району столичної області, проте після проведених перевірок з’ясувалося, що вона там ніколи не жила. З управління міліції Київської області до Москви було надіслано запит про судимості домашньої робітниці, і виявилося, що в графі “перша судимість” місцем її народження була Вінницька область. Тоді вона вряд чи могла збрехати правоохоронцям. Ця деталь і стала відправним пунктом у розв’язанні справи. По приїзді за вказаним місцем проживання і звернувшись у місцеву сільраду, міліціонерам з київського обласного управління відповіли, що дійсно така людина тут проживає і почали розповідати про неї дуже цікаві речі, мовляв, жінка всім розповідає, що була на Кубі. Саме звідти вона і привезли всі ці дорогі речі. Крадійка ходила по селу і розпродувала дефіцит: відрізала куски чорнобурки від хутряної накидки дружини Натана Рибака – шматок хутра в неї коштував досить не дешево. Те саме відбувалося і з іншими речами. Всього викраденого письменнику повернути, на жаль, не вдалося. Не чисту на руку домашню робітницю затримали. Натан Рибак, не сподіваючись на таке, віддячив правоохоронцям за вечерею в гарному ресторані.
В 70-ті роки в Переяслав-Хмельницькому районі Іван Степанович Маланчук вів справу про вбивство директора місцевого племзаводу. Ввечері, коли той сидів разом зі своєю дитиною на дивані, а дружина щось робила на кухні, через вікно вистрілили з рушниці. Вбивство досить довго стояло на контролі нерозкритим. Які тільки версії не перевірялись – злочин, вчинений на грунті ревнощів, або це пов’язано з розкраданням майна і махінаціями. Проте після проведення ревізії в племзаводі і виявлення фактів розкрадання, правоохоронці вийшли на столичний “Укрплемтрест”. Згодом кілька бухгалтерів цього підприємства разом із головним інженером Мрачковським були заарештовані. Їх махінації завдали збитків на десятки тисяч рублів. На той час це була значна сума. В ході ведення справи той самий Мрачковський став головним підозрюваним у вбивстві директора Переяслав-Хмельницького племзаводу і скоро зізнався.
Було ще дуже багато досягнень, а, можливо, і помилок, на яких вчаться. Останньою справою Маланчука перед виходом на пенсію став бунт в Білоцерківській колонії для неповнолітніх. Підлітки розбили вікна, меблі і втекли. Майже неможливо було знайти організаторів серед натовпу складних хлопчаків. Проте, не зважаючи на складності слідчої роботи саме в цьому випадку, бо справи, пов’язані з дітьми, завжди викликали особливу увагу, до відповідальності все-таки вдалося притягнути шість осіб.
Проводжаючи на пенсію Івана Степановича, весь колектив Слідчого управління ГУ МВС України в Київській області окрім традиційних побажань здоров’я та наснаги, а також виховання свого п’ятирічного онука особистим прикладом, дуже просив почесного міліціонера хоча б раз на тиждень заходити в гості і своєю лише присутністю піднімати робочий тонус працівників і, як завжди, надавати поради в оперативній роботі.

Юлия Синчак
ЦГЗ ГУ МВС України
в Київській області





Пограбування іноземця розкрили оперативно

22.02.2007

Нещодавно у Києво-Святошинський райвідділ міліції звернувся 41-річний громадянин Пакистану, який заявив , що став жертвою грабіжників. Трапилося це, за словами потерпілого, близько другої години ночі 19 лютого в місті Вишневому, біля кафе “Централ”. Коли він вийшов із кафе, де відпочивав разом з друзями, до нього підійшли двоє молодиків і, погрожуючи побиттям, запропонували вивертати кишені. Серйозність своїх намірів вони підтвердили з допомогою кулаків. Така аргументація виявилася дієвою - мобільний телефон, 200 доларів США та 75 гривень опинилися в руках зловмисників.
Оскільки з часу скоєння злочину минуло вже більше доби, то грабіжники, мабуть, сподівалися, що їм це зійде з рук. Однак іншої думки були боярські оперативники. Вже через кілька годин вони за прикметами, описаними потерпілим, “вирахували” грабіжників і затримали одного з них.
У 24-річного мешканця Хмельницької області, який тимчасово проживає на Київщині, ніде, до речі, не працюючи, вилучено речові докази – частину награбованого. Зараз міліціонери розшукують його напарника, жителя Черкаської області. Тому його затримання – питання часу.

П’ятківська Ірина
ЦГЗ ГУ МВС України
в Київській області





Повідомлення про представлення в.о.начальника ГУ МВС України в Київській області

10 лютого 2007 року на нараді за участі начальників галузевих служб та начальників міскрайорганів заступником міністра внутрішніх справ України Плехановим М. А. був представлений виконуючий обов'язки начальника ГУ МВС України в Київській області полковник міліції - Сапко Костянтин Васильович
Коротка автобіографична справка:
Народився 9 липня 1956 року в селі Ялта Першотравневого району Донецької області. З 1974 по1976 р. проходив військову службу. В огранах внутрішніх справ з 1983 року на посаді інспектора карного розшуку. Має вищу юридичну освіту. У 2006 році - перший заступник начальнику ГУ МВС України в Донецькій області.
Одружений.






Повернутись на головну
Замовити VPS-хостинг
Зарегистрировать домен / register domain ua
Трансляция видео