Основне завдання 2-ї роти полку ДПС УДАІ ГУ МВС України в Київській області - забезпечення "літерних" проїздів, супровід кортежів від аеропорту "Бориспіль" до Києва й інші спецзаходи. Як аеропорт, так і шлях від нього в столицю - візитка нашої держави, й по тому, як тут працюють співробітники ДАІ в тому числі, складатиметься перше враження про Україну. Утім, у співробітників роти й іншої роботи предосить - Бориспіль місто транзитне з майже цілодобовим, щільним транспортним потоком у напрямку Харкова й Черкас. Тому їм доводиться нерідко відпрацьовувати самотужки і питання безпечного руху на цих магістралях…

Ми давно обіцяли провідати цей не зовсім звичайний "даішний" підрозділ. І от ми в затишному кабінеті його командира - полковника міліції Володимира Пилипчука. У 2002 році роту відзначили Почесною грамотою міністра внутрішніх справ України, у 2003 - винесено подяку МВС. У куті кімнати - велика ікона, - "без Бога не можна, він повинен бути присутнім у кожнім будинку, кожній душі", - говорить хазяїн кабінету…
- Володимире Олександровичу, з чого почалася історія вашого підрозділу?
- У 1996 році на базі роти створено підрозділ у функції якого входила безпека дорожнього руху на Бориспільській автотрасі, у т.ч. і кортежів з вітчизняним і закордонним політичним й іншим бомондом. Але ніхто не звільнив нас від участі в розкритті злочинів, профілактичній роботі. До реорганізації в 1996 році в нас було своє відділення карного розшуку, ВДСБЕЗ, тобто - повноцінний відділ міліції. Та ще тоді ми побачили, що в нас немає історії відділу (читай: роти - Авт.), який "народився" ще у 1953 році. Тоді на цій ділянці, після будівництва шосе Київ-Харків, тут створили дорожню міліцію. А справа ця відбувалася от як. Приїхали з МВС СРСР люди й особисто відбирали сюди кадри, адже ця служба не повинна була в перспективі підпорядковуватися територіальним органам міліції. Фактично в минулому році ми відзначили 50-річчя підрозділу.

Першими нашими інспекторами стали Кукочка, Власенко. Уже на початку 60-х відділ дорожньої міліції нараховував 20 співробітників. Хоча спочатку усього було 3 міліціонери - начальник, інспектор і секретар, які обслуговували автодорогу від Дарниці до межі з Полтавською областю, а це майже 150 кілометрів! Думаю, що нам без відвідин музею роти не обійтися...

…В музейній кімнаті багато пожовтілих від часу фотографій, газет і журналів, старі, допотопні прилади "даішників" початку космічної ери, форма й спорядження перших "кортежників". Допомогли в зборі експонатів ветерани, та й Володимир Олександрович дбайливо зберігав усі свої фотосесії, починаючи з років молодих й перших кроків по службі. - Про кожне фото, а їх тут сотні, я можу вам розповісти дуже багато, - розповідає Володимир Пилипчук. - От на фото 1953 року інспектор Бориспільської дорожньої міліції сержант Штакун. У той час у наших краях розперезалися грабіжники магазинів, зламуючи їх ледве не щодня. Затримати негідників ніяк не вдавалося. Навіть начальника УВС ся проблема зачепила до глибини душі. Він спеціально приїхав у Бориспіль й пообіцяв міліціонерам: "хто затримає грабіжників, того відразу заохотимо". Цей Штакун уночі возом виїжджає до одного з магазинів у с. Дударків, розпрягає коня і ховається в засідці. У три години він чує, як хтось зламує замок. Два здоровенних дядьки, потім й їхній третій напарник, який підігнав підводу, не поспішаючи колупалися в дверях сільпо. Міліціонер був не з лякливих, та й Бог здоров'ям теж не скривдив. У результаті, той сам скрутив й зв'язав трьох грабіжників, а потім привіз у відділ! Начальник обласного УВС приїхав на своїй "Перемозі" й особисто вручив Штакуну погони лейтенанта... Найважливішим елементом виховної роботи в ті часи, який ми можемо взяти на озброєння й зараз, були жіночі ради дорожньої міліції. У нашій роті рада складалася з п'яти жінок - дружин правоохоронців. Наприклад, прийшов інспектор на службу неголеним і дещо "несвіжим". Тоді командир складав рапорт і направляв "нечупару" на розтерзання в жінраду. Скажу, що на цим засіданні "пісочили" й соромили "штрафників" з усією пролетарською принциповістю. Затим усією командою йшли додому до дружини, і з'ясовували: чому благовірна "запустила" чоловічка. Інспектора після таких розбірок плакали крокодилячими слізьми, для них не існувало гіршого покарання, як подібний візит жінради…

- Усе-таки, практик - на одній теорії далеко не доїдеш. Хоча без яких-небудь задумів, гарних ідей теж жити не можна, головне, що більшість з планованих мною нововведень реалізується й впроваджується. На місці приміщення нашої роти ще не так давно був справхній хлів, і от на площі в 500 кв. метрів ми зробили євроремонт. Поміняли все, - починаючи від даху, закінчуючи підлогою, - завдяки тісним відносинам з керівництвом аеропорту, його генеральним директором Миколою Шматко. Кілька місяців тому, за допомогою Миколи Павловича, закупили три ескортних мотоцикли "Ява" останньої моделі, які не гірше того ж БМВ…
- Чув, що два роки тому в роті з'явився оперативно-рятувальний автомобіль на базі мікроавтобуса "Газель", який обладнаний усім необхідним для того, щоб допомогти постраждалим після ДТП будь-якої складності...
- За цей період їм користалися неодноразово, адже поки дочекаємося приїзду з Києва фахівців МНС, які можуть розтиснути чи розрізати металоконструкції авто, щоб витягнути з покрученої машини людину, ми втратимо її. Тим більше, що ситуація після ДТП на такій важливій, швидкісній трасі вимагає якнайскорішого вирішення всіх правових й технічних проблем, які перешкоджають нормальному її функціонуванню. Наприклад, кілька місяців тому відкрили новлену Бориспільську автомагістраль. І почали битися її перші випробувачі - "гонщики-самородки". Один злетів з дороги на легковику, граничний швидкісний ресурс "гуми" якої не відповідав останній відмітці в 180 км/годину, що застигла на спідометрі іномарки, що розбилася. Виявляється: куплене автовзуття в цьому випадку гарантувало безпеку руху не вище межі в 150 км/годину, інакше таке захоплення загрожувало моментальним руйнуванням шини й тяжким ДТП, у ході якого можуть постраждати й безневинні учасники дорожнього руху. У схожому випадку в легковику загинуло два чоловіки, були розбиті ще три машини, в одній з них теж виявився труп, - і усе через жагуче бажання випробувати сучасне шосе, - виявляється, траса може випробувати й вас... У розказаному вище епізоді, за кілька хвилин, першою на місце трагедії прибула наша аварійно-рятувальна машина, з її допомогою вдалося швидко розрізати авто, що перетворилося в купу металу, й витягнути трупи. Відзначу, що це ДТП сталося на території Києва, але коли в нас є можливість реагувати на нещастя оперативніше столичних колег, ми не поділяємо трасу на "свої" й "чужі" ділянки, за що міські "даішники" красно вдячні співтоваришам по службі з області. До того ж, тут настільки висока інтенсивність руху, що, особливо у вечірній час, по лежачому на дорозі трупі, якщо вчасно його не забрати, може проїхати до 15-20 машин! І тоді потерпілий перетвориться на кашу, по якій неможливо вірогідно вказати на травми від першого зіткнення пішохода з транспортним засобом, відповідно - встановити винуватця інциденту буде непросто. У 2003 році лише на цій невеликій ділянці траси від Києва до Борисполя було 18 трупів унаслідок ДТП. Тепер, після реконструкції, безпека руху значно зросла: за останні кілька місяців тут транспортних подій зі смертельним результатом не було, та й аварій у цілому теж менше…

- Ображаєте. Ми такі ж міліціонери, як і всі інші. Розповім вам один показовий випадок. Деяка "грузинська" бригада з числа кількох людей хитромудрим чином обкрадала водіїв на трасі Київ-Харків. Вони проколювали колеса авто спеціальним ціпком, на кінці якого був сталевий спис, - нерідко це робили на ходу, чи під час зупинки, наприклад, поблизу світлофора. Потім вони їхали за обраною "жертвою" поки шофер не починав розуміти, що шини його легковика пробиті. Зупинившись на узбіччі, здивовані автолюбителі спішно намагалися перебортувати колеса. Поки ті колупалися в поті чола, кримінальники "чистили" салон, якщо не вдавалося це зробити непомітно, то приводився в дію запасний "благодійний" варіант. До "пораненого" авто підкочували жалісливі молодики, які безоплатно пропонували допомогу. Поки йшли переговори, їхні подільники цупили вміст бардачків й барсеток хазяїна, який потрапив у лихо. Наприклад, їде на мікроавтобусі за кордон підприємець придбати партію товару, природно, при цьому в нього є пара-трійка тисяч доларів. Відстеживши ситуацію, хитруни "підловлювали" жертву на тім же світлофорі й по відпрацьованому сценарію безкровно пустошили "засіки" автомандрівника. Якось, під час забезпечення проїзду однієї з делегацій, нам по рації надійшло повідомлення про черговий схожий злочин у "грузинському" виконанні. Виявилося, що підозрювані наближалися до нашого розташування. За кілька хвилин ми виразно побачили, що мчиться на всіх парах БМВ - точнісінько описаному в орієнтуванні. Тоді оперативно перекрили трасу, та лиходії прорвалися через кордон, збили загородження - розгорнути спецзасіб "Їжак" вже не встигали. Довелося особисто мені разом із прапорщиком Сухецьким ув'язатися в переслідування злодіїв. Сухецький вимушено застосовував зброю по колесах іномарки щоб зупинити злочинців. У підсумку, ми їх затримали…
- Напевно, не щодня вдається інспекторам от так хоробро порулити. Чи існує якась спеціальна підготовка, щоб потім при нагоді поспіти за лихими маневрами дорожніх правопорушників?
- У нас з кожним інспектором проводяться заняття по фігурному водінню разом зі співробітниками УДО, які безпосередньо забезпечують охорону "перших" осіб. Відпрацьовуємо ті ж розвороти на місці, - наприклад, коли ми їдемо в одному напрямку, а потрібно швидко, майже не зменшуючи швидкість, його змінити. Тут є свої секрети, спеціальні навички в т.ч. й по моментальному перекриттю ділянки траси, відкіля потенційно може виходити загроза. От приклад такого тесту - на швидкості понад 100 км/годину мчить патрульне авто, екзаменатор за десяток - півтора метрів зненацька показує: куди йому потрібно звернути чи яку дію зробити. Щоб усе відбувалося в умовах повної безпеки для інспектора ДАІ, такі тренування проводимо на території злітної смуги аеродрому.
- Поза службою чим займаєтесь, є якесь захоплення?
- Скажу, чесно кажучи, моє хобі у вільний від роботи час, а його, розумієте, замало, - це риболовля. Рідко вдається взяти в руки вудки й цілий день просидіти на березі ріки в тіні верби, тремтливо очікуючи кльову. Ми з друзями вже до того дійшли, що неподалік від роти облагородилися невеликою копанкою, де намагаємося угамувати свою рибальську пристрасть, та й просто, поговорити трішки не про роботу...