Напередодні Міжнародного жіночого дня 8-го березня щоразу журналістська дума вмикає додаткові "архівні" мозкові резерви, аби підготувати красивий, симпатичний матеріал про наших землячок - особистостей непересічних, вольових, які багато чого досягли у житті, й тим часом залишилися люблячими матерями, ніжними дружинами й прихильними подругами. Мені, я так вважаю, пощастило. Бо я знаю таку людину, я знаю таку жінку з великої літери. Майже рік тому начальником відділу фінансових ресурсів та економіки ГУ МВС України в Київській області призначили полковника міліції Валентину Бабійчук, яка, до речі, нещодавно відзначила свій перший ювілей, з чим ми її сердечно вітаємо. З нею наша сьогоднішня розмова…

- Валентино Федорівно, прийміть, будь-ласка, ще й вітання з нагоди свята весни, свята величі чистого кохання. Мабуть, багато наших читачів, усе ж, були б не проти дізнатися: з чого й як починалася кар'єра сяючої щастям жінки, полковника міліції?

- Дякую. Взагалі, в родині нашій правоохоронна династія почалася з мене. Народилася я у селі Литвинівка Вишгородського району Київщини. Батьки мої працювали у колгоспі - тато механізатором, матуся трудилася на різних сільськогосподарських роботах. Є молодша сестра, вона педагог. Сказати, що в ті часи багато дівчат мріяло про таку сферу діяльності як фінанси, чи, більше того, про службу в міліції, означає сказати неправду. Я теж особливо не прагнула одягати погони правоохоронця, утім, так склалася доля, що я опинилася 32 роки тому в системі органів внутрішніх справ. Й за тим, що свої найкращі роки життя, які я їм віддала, абсолютно не жалкую.
У школі навчалася на "відмінно", проте отримати золоту медаль завадила єдина в атестаті четвірка. Вже у випускному класі я все більше почала наважуватися на вступ до вузу економічного спрямування. На жаль з першої спроби до столичного інституту народного господарства вступити не вдалося. Тоді нам, без прописки, та ще й із села важко було пробитися "у люди". Проте я не заспокоїлася. Якось дізналася, що у Києві, при учбовому комбінаті Центрального статистичного управління, здійснюють набір на річні курси бухгалтерів. Не вагаючись, я подалась туди, тим більше, що ніхто від мене не вимагав київської прописки. Тоді професія бухгалтера, економіста не була такою популярною, як це є зараз серед молоді. Але магія цифр, можливість пізнати ази й секрети сеї науки вже надто опанували мною щоб відмовитися від життєвого вибору. Мабуть то виявилося ліпшим варіантом, - починати кар'єру економіста із найнижчих, практичних щаблів, які лише допомагають у зростанні професійної майстерності.
Тим часом виявилося, що комбінат співробітничає у плані працевлаштування із управлінням обласної міліції, яке тоді підшукувало у свої фінансові й господарські підрозділи відповідних спеціалістів з економічним фахом. Мене, так як я вчилась і там непогано, теж відрекомендували туди; тоді, у 1972 році це ще був фінансово-плановий відділ, де фактично я працюю й досі.

- Хто допоміг Вам зрости висококласним спеціалістом, чи є люди, які стали ідеалом, прикладом до наслідування?

- Нашу службу тоді очолював Василь Іванович Цимбалюк, на той час ще майор; у подальшому він очолив фінансовий департамент МВС України і пішов на пенсію у званні генерал-майора - перший фінансист системи органів внутрішніх справ країни, який став генералом. Генерал Цимбалюк - людина, яка стала для мене справжнім вчителем, зразком до наслідування, авторитетний фахівець, який виховав цілу плеяду міліцейських фінансистів. Василь Іванович завжди нас повчав: "якщо ви навіть не можете задовольнити чиєсь прохання, ви повинні вичерпно все пояснити, законодавчо аргументувати, аби не складалося враження, що прохача хочуть просто "відшити"…
Вже у 1977 році мені довірили посаду головного бухгалтера - я тоді заочно навчалася на економічному факультеті Рязанської Вищої школи міліції СРСР. Це був єдиний вищий учбовий заклад у колишньому Радянському Союзі, де спеціально для правоохоронних органів готували фахівців-економістів. Головним бухгалтером ФЕВ ГУ МВС України в Київській області я пропрацювала 16 років. Потім - праця упродовж 10 років заступником начальника цього ж відділу. У якійсь іншій іпостасі я тепер себе не уявляю.
Ось і двоє моїх діточок пішли шляхом матері, обрали правоохоронну царину. Донька працює у дозвільній системі Головного управління, вона вже капітан, закінчила Національну академію внутрішніх справ України. Син навчається на третьому курсі Київського інституту внутрішніх справ й планує теж стати офіцером міліції. Отак у нас, Бабійчуків, розпочалася справжня професійна династія...

- Що значить бути міліцейським фінансистом, яка специфіка цієї праці?

- Це означає оперативно, прискіпливо слідкувати за законодавчою базою, яка у наш час реформ й новацій може вельми швидко змінюватися. Наш фахівець, аби йому довіряли, повинен у цьому плані бути завжди "у формі", адже більшість міліціонерів не зовсім добре орієнтується у вирі бухгалтерських документів й фінансових інструкцій. Нерідко доводиться роз'яснювати колегам з інших служб чимало нюансів по виплаті зарплат, інших виплат, види й порядок нарахування яких можуть змінюватися кілька раз навіть упродовж року. Усе це, як мені вважається, проблеми "перехідного віку", всіляких "болячок" й негараздів нашої економіки, яка не так швидко, як хотілося б, набирає сили. Звідси й поки що невисокі доходи наших правоохоронців, хоча ми усе робимо для того щоб їх максимально, наскільки можливо, збільшувати. Але я оптиміст, і гадаю, що ближнім часом у нас усе владнається на краще.
…Коли співробітники міліції заступають на службу, пов'язану із щоденним професійним ризиком й ми повинні забезпечувати цю діяльність фінансово й матеріально, то, звичайно, праця наших економістів відчутно різниться від, наприклад, роботи банківського службовця чи бухгалтера на промисловому підприємстві. Для ілюстрації візьмемо такий момент. Ось у відрядження, припустимо, до Одещини, чи навіть до тієї ж Б. Церкви на кілька діб виїздить розшуківець. Коштів на відповідне матеріальне забезпечення власне виїзду, інших не передбачуваних витрат, яких у оперативній роботі уникнути неможливо, бюджет не виділяє. Проте з порожнім гаманцем ми не можемо його відпустити виконувати відповідальне й часто-густо небезпечне завдання. До того, оперативна група повинна бути спорядженою, забезпеченою пальним, одягнутою, а це все - також гроші, і немалі. Слава Богу, з грошового утримання у нас заборгованості немає…

- Вам доводиться працювати у структурі, де панують жорсткі "чоловічі" взаємовідносини й звичаї. Чи відчувається у зв'язку з цим якийсь дискомфорт?

- Як жінці, яка працює керівником міліцейської служби обласного рівня, якій доводиться вирішувати багато складних проблем і ситуацій, мені, на щастя, ще не доводилося відчувати якогось дискомфорту чи дискримінації…

- Розкажіть, будь-ласка, про свій колектив.

- В бухгалтерії у нас працюють виключно жінки, тільки ревізійне відділення укомплектоване п'ятьма чоловіками. Тому доводиться вирішувати чимало суто жіночих проблем, як-то: затриматись у школі, побути з дітьми. У цілому, колектив наш злагоджений, дружний, ми працюємо як одна сім'я, маємо здорові традиції, наша молодь знає в обличчя чи не всіх ветеранів служби. Через те не дарма в народі кажуть: "яке коріння - таке й насіння", й нам теж не гріх сповідувати сю віковічну, прадавню мудрість.

- Як комплектуються сьогодні кадри міліцейських фінансистів області, чи є у цьому плані якісь проблеми?

- Ми працюємо в столиці, столичній області, де на висококваліфікованих спеціалістів економічної галузі особливий попит, яких на нашу невелику зарплатню утримати проблематично. Тому ми готуємо наших фахівців, а якщо точніше - "вирощуємо", самі. Спочатку даємо можливість спробувати себе на нижчих посадах, потім допомагаємо заочно отримати вищу освіту, тоді такий спеціаліст більш ефективно й тривало працюватиме в системі ОВС. Хоча, змушена визнати, що й нас не обійшла проблема плинності кадрів, на жаль, дехто погоджується на більш привабливі перспективи й умови оплати праці у комерційних структурах. Утім, повторюся, я оптиміст і надія на більш пристойний заробіток у майбутньому для моїх колег не згасає.

- Інколи у пресі виходять заангажовані на негатив матеріали, де їх автори намагаються критикувати міліцію, яка змушена вишукувати позабюджетні кошти аби вижити й порівнюють спонсорство із певним видом здирництва…

- Спонсорство - не здирництво. Міліція змушена заробляти, приймати допомогу благодійників на покращення матеріально-технічного забезпечення ОВС. Скажу, що більшість бюджетних установ України (а це ті ж лікарні, школи) без спонсорської допомоги не зможуть повноцінно вижити. Державний бюджет на 2004 рік забезпечує наші потреби лише на 26% - про це можна говорити, як кажуть, із сльозами на очах. Але це ще не значить, що ми забезпечуємо себе на 74% виключно за рахунок коштів, які надходять у служби за надання ними платних послуг (наприклад, УДАІ чи дозвільної системи - Авт.) Якби ми могли за рахунок спецкоштів, спонсорських, благодійних внесків задовольнити оці 74 відсотки, яких нам недодає бюджет, це був би ідеальний вихід із сьогоденної скрути. Але це, поки що, нереально. Через те й доводиться міцненько затягувати паски й рахувати буквально кожну копійку, економити на всьому. Ми тісно співпрацюємо із Головним фінансовим управлінням облдержадміністрації. В минулому році під фінансування міліції регіону, окремих програм по покращенню матеріально-технічного забезпечення діяльності правоохоронців, завдяки перевиконання Київщиною бюджету, було додатково виділено 2,6 мільйона гривень - саме ці кошти й дають нам можливість більш-менш пристойно "дихати".

- Видко, робота ця рутинна, "паперова", можливо, не завжди вдячна. Чи вдається хоча б трішечки відпочити, той же телесеріал подивитися?

- На перегляд усіляких "мильних серіалів" жаль витрачати час, якого й так при моїй роботі небагато. А от ті ж "Менти" чи "Убивча сила" дуже до вподоби. Також лине серце до фільмів 60-70-х років, де панує ще не збочене розуміння добра й загальної, взаємної прихильності, де на тебе не тисне кривавий сюжет, де нема такого гіперболованого показу зла й люті, що може критися у людській душі, у світі й так неспокійно, - хочеться відпочити від негативної інформації.

- Насамкінець, у Вас є можливість привітати колег-жінок із святом..

- Для колег, які поєднали в собі долю матері, жінки, долю правоохоронця, офіцера, у ці святкові днини хочу щиро побажати, найперше, вірного кохання й терпіння, родинного затишку й злагоди, добробуту, знайти й удосконалювати свій особливий, глибоко індивідуальний секрет жіночого щастя, - він обов'язкового є у кожної з нас…