Міліція Переяслав-Хмельницького Київської області нещодавно зовсім випадково знайшла приватну в'язницю, де бандити, проводячи кримінальні махінації з нерухомістю, місяцями утримували в неволі своїх жертв і одночасно хазяїв столичних квартир, що переоформлялися, а потім продавалися нічого не підозрюючим людям. У цей день звільнили заручниць - мати й дочку, але у правоохоронців є всі підстави припускати, що потерпілих від "чорних ріелтерів" набагато більше.

ШУКАЛИ ҐВАЛТІВНИКІВ, А ЗНАЙШЛИ ЗАРУЧНИКІВ

- У міліцію із с. Хоцьки подзвонила мати місцевої дівчини і повідомила, що минула доба, як зникла її 19-літня дочка Маша*, - розповідає начальник ГУ МВС України в Київській області генерал-майор Анатолій Волощук.- Незабаром вона знайшлася, але відразу повідала, що її на якійсь дачі зґвалтували київські хлопці. Факт злочину підтвердився. Опергрупа, що прибула на місце можливого насильства, стукалася в будинок, та ніхто не відчиняв, раптом хтось примітив тонку смужку світла, що виривається з закритих ставнями вікон. Правоохоронці цілком резонно припустили, що там ховаються ґвалтівники і не хочуть відчиняти. Тоді будинок оточили міліціонери, виставили охорону, чекаючи поки прокуратура і суд дадуть санкцію на проникнення у житло. Як тільки дозвіл одержали, оперативники, зламавши броньовані двері, ввірвалися усередину.
Те, що вони побачили, а потім і довідалися, повалило розшуківців у справжній шок - замість видовища загнаних у кут кримінальних сластолюбців, вони почули через двері однієї з кімнат жіночі схлипування й благання про пощаду. За залізними дверями волали про ковток волі мати й дочка, яких тут взяли в полон т.зв. "чорні ріелтери" й протримали майже дев'ять місяців!! Нічого подібного в столичному регіоні досі не відбувалося...
…Жіночок вивели й посадили в авто. Вони потребували госпіталізації, тому їх відвезли в лікарню, де ті знаходяться досі під цілодобовою міліцейською охороною. Стан здоров'я сих пацієнток у лікарів особливого побоювання не викликає. Утім, їх обстежують хірурги, травматологи, дерматовенерологи, невропатологи і психіатри. На другу добу після звільнення до них у палату зайшли й ми. Обличчя 48-літньої Тамари Іванівни усе в синцях, з очей витікає гній, вона лежить не ворушачись, їй дуже важко говорити; дочка виглядає краще, хоча очевидно, що її вже давно мучить короста. Більш балакучою виявилася молодша з заручниць - 20-літня Аліна Ховренко.

А ДРУГ ВИЯВИВСЯ …

- Ми проживали з мамою і її цивільним чоловіком Іштваном у трикімнатній квартирі на Троєщині в Києві; мама тимчасово не працювала, раніше трудилася бухгалтером, звільнилася, жили за рахунок пенсії співмешканця (йому 65 років), який підробляв на ринку, - розповідає Аліна. - Історія ця почалася в жовтні 2003 року. У мене є подруга Ната, вона зустрічалася з Вітьою. Був у нього товариш Олексій. Якось він прийшов до нас у гості з пляшкою горілки разом з 31-літнім Аліком, зайшла розмова про квартиру, яку нам потрібно терміново продавати, інакше за борги по квартплаті (її Ховренки 10 років не платили), що сягли величезної суми в 6000 гривень, ми позбавилися б кревних квадратних метрів...
Олексій кудись щез, а Аліка Аліна зустріла за два місяці, той згадав розмову про продаж квартири. Ховренки хотіли купити меншу квартиру в Києві, щоб розрахуватися з боргами. Друзі запропонували послуги з продажу житла. Ті пропонували виїзд в Кременчук, де їх улаштують, а житло в Києві взаємовигідно продадуть. Але подружка не погоджувалася, потім зустрічі з подібним підтекстом почастіли. Якось у дворі Аліного будинку зібралася стара компашка - друзі "затарились" пивом й горілкою, до веселощів молодих приєдналася Тамара Іванівна, яка теж не проти скуштувати дармової випивки. Застілля плавно перенеслося в квартиру, де тема комунального боргу і її рішення за допомогою деякого переміщення мами і дочки в Кременчук постала з новою силою. Умовляння гостей Ховренків не переконали, та й власниці почали підозрювати щось зле в надто завзятому інтересі до себе з боку заповзятливих хлопців.
Незабаром знайома Аліни, яка добре знала цих хлопців, по доброті сердечній повідала їй, що з ними краще не зв'язуватися - ті можуть "кинути", у кращому випадку куплять у якій-небудь глушині хрущівку чи навіть стару хату. Після цього напуття дівчина почала з маминою подругою займатися питанням приватизації квартири (подали заяву про втрату документів на приватизацію: щоб уникнути розбирань з комунальними платежами).
14 грудня минулого року Ховренки мали йти одержувати документи на приватизацію. Але 13-го їх викрали...
Того дня близько 16.00 як звичайно до них у гості прийшов Алік з компанією, запропонував проїхатися на шашлики - правда Аліна не дуже захоплювалася барбекю на тлі зимових заметів, тому всі, у т.ч. й співмешканець відмовилися. Алік, поки умовляли квартировласниць, кілька разів вискакував на коридор і комусь стурбовано надзвонював. Але, одержавши відмову Ховренків, той пішов. Потім цей гість зненацька приїхав з Дмитром і Степаном. Ті безцеремонно зайшли в квартиру, узяли за шкірки обох панянок й їхнього чоловіка, виштовхнули по черзі усіх на вулицю і посадили в сріблясті "жигулі" дев'ятої моделі. Понад усіх пручалася Тамара Іванівна, - вона щосили волала, цю метушню бачила сусідка, але ні захищати, ні дзвонити в міліцію та не стала. Іштвана зловмисники злегка побили, щоправда, потім перед ним перепрошували.

БРАНКАМ ОБІЦЯЛИ ПОРІЗАТИ ЇХ НА ШМАТОЧКИ Й СПУСТИТИ В ТУАЛЕТ

…Викраденим на голови натягли в'язані шапки й вивезли, пригрозили, що у випадку спроби здерти шапку чи утекти, їх обов'язково "тріснуть". Їхали досить швидко. Перший раз стали в лісі покурити, потім зупинялися й ходили в туалет з ліхтариком: уже було темно й викрадачі стежили, щоб підопічні не щезли. Заручниці не знали достеменно, де знаходяться, точне місце розташування їхньої в'язниці їм повідомили вже міліціонери після звільнення.
- Нас привезли в будинок з подвійними ґратами на вікнах, кинули в кімнату, яку відразу зачинили, - продовжує Аліна. - Тоді ми не знали, що проведемо тут дев'ять місяців. Нас нерідко били, зривали злість, коли в них щось не виходило. Бандити постійно питали, які документи ми напередодні підписували, але про приватизацію доводилося стоїчно мовчати. Коли це розкрилося, нас знову побили, адже приватизація руйнувала плани наших мучителів. За два місяці Іштвана раптом кудись повезли, про його долю ми нічого не знаємо.
Двічі в день нас годували, звичайно давали макарони з кількою й юшку, щоразу примушували пити спиртне - тут постійно знаходилося кілька ящиків горілки. На товстих дверях була дошка, яку відсували й просовували в дірку, що утворилася, їжу; постійно сторожив нас Алік. Жили в маленькій комнатці з двома ліжками, столом і цебром замість туалету. Благо, у сексуальному плані домагань не було. Виводили "подихати" лише в темний час, і то по одному. Митися перші два місяці не виводили, якось у лютому таку можливість надали, - потім знову два місяці задовольнялися старим тазом. Правда, іноді купували прокладки. Для залякування у викрадачів малися наручники і кийок. Ми постійно в них питали: "скільки нам ще тут сидіти?". Момент звільнення увесь час відкладався.
Нам загрожували, що уб'ють, якось Алік напився дуже страшно, сів напроти й став базікати, що нам уже нічого не "світить" й навряд ми дочекаємося якоїсь квартири. При цьому він вертів у руках величезним ножем, стверджуючи, що йому це все набридло і при нагоді з ними церемонитись не будуть. - Якщо в нас нічого не вийде, легше буде вас порізати на дрібні шматки і спустити в туалет, усе одно вас уже ніхто не шукає, - казав той. Причому уклалася ця тріада чітким поясненням: "ви в нас не перші й не ви останні, звичайно більше трьох місяців ми ніким не займалися, так що незабаром усе закінчиться"…

ОДИН З БАНДИТІВ КАЗАВ ДРУЖИНІ, ЩО ОХОРОНЯЄ НАРКОМАНОК, ЯКИХ ВИРІШИЛИ НАСИЛЬНО ЗНЯТИ "З ГОЛКИ"

Якось вони привезли нотаріуса з Києва, - зажадали підписати документи, - спочатку це зробила мати, потім завели Аліну - вона хотіла їх прочитати, та їй цього не дали. Нотаріус відвертався, щоб заручниці не запам'ятали його обличчя. Виявилося: їх змусили підписати доручення на продаж квартири. Наприкінці травня заручниць возили в Київ у кафе на "стрілку". Мати сиділа в машині, - її не випускали тому, що напередодні відлупцювали до струсу мозку й вона втратила "товарний" виглядд. У кафе пішла Аліна й Дмитро, їх чекали нотаріус й людина, що представилася співробітником міліції. Перед цим заручники вивчили легенду - що вони, мовляв, живуть у Кременчуці, що з ними все добре, "міліціонер" питав: чи добре годують, на що одержав позитивну відповідь дівчини.
- Ховренки знаходилися в розшуку як без вісті зниклі, - заява в міліцію про пропажу сім'ї написала сестра Тамари. Можливо, що людина "з міліції", - ланка, що знімає чи допомагає знімати людей з обліку по пошуковій базі, чи припиняє пошукову справу через виявлення зниклих, - пояснює генерал Волощук. - Цією людиною ми вельми щільно займаємося. Бандити потім розповідали ув'язненим, що в їхній квартирі тиждень жили клейоффи (підлітки, що нюхають клей) - поки їх не викинули, потім почали говорити про інших хазяїв, хоча Аліна здогадувалася, що там живе Дмитро чи хтось інший. Кимсь іншим виявилася, як нам повідомили в П.-Хмельницькому МРВВС, родина деякого Г., що відвалила Дмитрові напередодні Нового року за цю квартиру близько 37000 доларів. Дмитро до моменту затримання роздав борги, купив машину, але своїх співтоваришів тримав на короткому повідці й голодному пайку - він їм практично нічого не платив, хоча обіцяв чимало.
Меблі й інше начиння кримінальні ріелтери перед в'їздом нових хазяїв вивезли на смітник, зробили в квартирі косметичний ремонт, що недвозначно натякало на те, що Тамарі з Аліною уготована не дуже приваблива доля.
Дача належала батькам Дмитра. Будинок розташований на окраїні села, біля лісу, до найближчих сусідів метрів 35-40, не менше, тому ніхто з них не міг бачити заручниць. Хатина раніше була глинобитною, але її "підрихтували", обклали силікатною цеглою, на вхід поставили залізні двері, на вікнах - подвійні ґрати з арматури - захист явно не від злодіїв. Поруч знаходиться альтанка з більярдом і великим столом на вулиці під повитим виноградом навісом. Для подолання нудьги тут також є саморобна штанга, баскетбольний щит з кільцем й просторий гамак між дерев. Спортивний інвентар доповнювався боксерською грушею у вигляді набитого чимось незрозумілим мішка.
Хлопці постійно приводили дівиць, - доволі бурхливо розважалися. Аліна згадує, що напередодні звільнення прийшла сюди місцева дівчина Маша. Вона була веселою і чомусь дуже голосно обурювалася, але їй кілька разів закривали рота. Дівчата познайомилися, але потім її раптом повели. Ранком чимось налякані лиходії залишили заручницям триденний запас провіанту й щезли, наказавши мовчати, навіть якщо прийде міліція, інакше...
- За добу (ранком у вівторок) сюди прийшла міліція, ми сиділи мовчки - боялися, що нас просто заб'ють до смерті, - каже, схлипуючи, Аліна. - Коли почали ламати двері, спочатку дуже злякалися, потім заспокоїлися, коли переконалися, що до нас проникла міліції.
У засідку поблизу будинку-темниці в Хоцьках першим трапив Дмитро, затримати інших виявилося справою техніки - їх "брали" у Києві. Цікаво, що з них ніхто не був судимим, практично усі одружені, у них є діти. Наприклад, в Аліка є дружина, дитина. Він навіть неодноразово привозив сюди жінку - вона жила з ним спочатку 10 днів, а потім місяць - благовірній той казав, що жінки ці - ...наркоманки, яких, мовляв, рідня тут замкнула, щоб ті "зстрибнули" з голки.
З'ясувалося, що проблеми з "загубленим" посвідченням про приватизацію вирішував Дмитро, взагалі він вирішував усе, відчувався ґрунтовний підхід і знання прохідних "тарифів" серед чиновництва, як і знайомство з багатьма представниками цього середовища, прирученого до стану "завжди, будь ласка!". Видко, зв'язки були взаємовигідними і давно налагодженими. Тому слідство ще має здивуватися багатьом несподіваним поворотам у цій історії. Тим більше, що є всі підстави вважати, що міліція викрила добре налагоджену систему вибивання столичної нерухомості, що належить людям з не зовсім сприятливих соціальних прошарків. Якщо так, то що сталося з жертвами обману й насильства, скільки їх пройшло через жорнова темниці в Хоцьках? Чи усі вони живі? Добре, якщо слідство таких прецедентів не знайде...
…Деякі правоохоронці схильні стверджувати, що зловмисники прагнули горілкою придушити волю заручниць, довести їх до повної деградації і саморуйнування від зловживання спиртним. Наприклад, коли Аліна не хотіла хльостати оковиту, їй загрожували розправою й заливали горілку в горло. Можливо, алкогольні екзекуції - це і є "фірмовий" почерк сеї банди.
P.S.Іштвана нещодавно знайшли живим-здоровим, але дуже заляканим. Тоді за мовчання йому дали 200 доларів, - він сумлінно їх відробив, нікому не розпатякавши й слова про долю родини Ховренко, увесь час ховаючись у своїй однокімнатній квартирі...