Наша держава бореться з наркоманією різними шляхами: правоохоронні органи ведуть "полювання" на торговців наркотиками, усіляко пропагується здоровий спосіб життя, проводиться роз'яснювальна робота про шкоду "зілля". Врешті-решт, держава гарантує бажаючим позбутися наркозлежності кваліфіковану медичну допомогу. Однак, не всяка допомога, вибачите за тавтологію, допомагає...
Восени минулого року дві служби Головного управління внутрішніх справ Київської області (Управління по боротьбі з організованою злочинністю й Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків) одночасно почали одержувати інформацію про те, що в одному з лікувальних закладів області медичний персонал, м'яко кажучи, займається незаконними справами. А точніше - медики просто торгують ліками, що містять наркотики. Така інформація ніяк не могла пройти повз увагу оперативників. Для документального закріплення виявлених порушень вирішено було провести розробку лікувального закладу, що потрапив до поля зору міліції - Київської міської психоневрологічної лікарні № 3, розташованої в смт. Глеваха поблизу Києва.
32-літня киянка Світлана С. (усі імена змінені - авт.) - наркоманка зі "стажем". Колотися почала давно, однак через кілька років зрозуміла, що так жити більше не може, тому вирішила позбутися згубної звички. Для цього її госпіталізували до відділення примусового лікування вищезгаданої лікарні. До числа препаратів, призначених Світлані, входив "сибазон". Зазвичай його призначають людям, які страждають психічними розладами, тому що дія препарату спрямована на заспокоєння й зняття тривог у хворого.
За інструкціями наркомісткі речовини в медичних закладах відпускаються лише за призначенням лікаря, а їх відпуск реєструється у спеціальному журналі. Загальний контроль за обігом таких ліків покладається особисто на головлікаря або його заступника по медичній частині. У момент введення препарату лікар, що його призначив, повинен бути при цьому присутнім, у нічний час за цим стежить черговий лікар. Порожні ампули медсестра повинна здавати під рахунок. Через те, що "сибазон" є наркомістким засобом, ці правила повною мірою стосуються і його. Для роботи з такими препаратами лікувальні заклади повинні мати відповідну ліцензію, одержувану в Державній службі лікарських засобів і виробів медичного призначення при Мінздраві України, строк її дії становить 5 років. Без ліцензії не те, що використовувати у своїй роботі такі ліки - навіть одержувати його лікарня не має права. Однак Київська ПНЛ № 3 без ліцензії одержувала "сибазон" протягом декількох років. Від кого, якими правдами або неправдами -має уточнити слідство... Тим часом заповзятливий медперсонал лікарні на ці тонкощі вирішив уваги не звертати. Медики з досвіду роботи знали, що наркомана не обдуриш і його "дозу" "сибазона" непомітно не зменшиш. Однак є ще відділення, де на лікуванні перебувають люди, які страждають на шизофренію. Їм теж призначають "сибазон", на який і поласилися медпрацівники. Хворим іноді просто зменшували його дозу, іноді взагалі не вводили. "Зекономлені" ж ліки медсестра маніпуляційного кабінету зливала у флакончики з-під препарату "цефазолін" й ховала у потаємному місці. Тим часом її колеги шукали потенційних клієнтів - і знаходили їх серед наркоманів, які приїжджали по "сибазон" навіть із Києва.
Світлана розповіла оперативникам, що лягала в лікарню із твердими намірами остаточно "зістрибнути з голки". Але, з її слів, навіть після лікування та виписки медики телефонували їй і... наполегливо пропонували купити у них "сибазон"! Тоді й було вирішено зафіксувати протиправні дії лікарів. Згідно зі ст.5 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігові наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" співробітники зазначених у Законі підрозділів (таких як УБНОН або УБОЗ) для одержання доказів злочинної діяльності, пов'язаної з незаконним обігом зазначених речовин, мають право проводити так звану "оперативну закупівлю". Суть її зводиться до того, що спеціально підібрана людина під контролем міліції купує у зловмисників наркотики або інші заборонені речі. Весь цей процес ретельно фіксується, в тому числі й за допомогою спеціальних технічних засобів. Першого разу оперативники "купили" у медиків партію у 50 мілілітрів "сибазону", далі - купували ще двічі (партіями по 20 і 30 "кубиків" препарату). Сума "угоди" склала біля півтисячі гривень. Гроші для придбання ліків позначали спеціальною люмінісцентною фарбою, що "світиться" під променями ультрафіолетового світла, переписували номера купюр. Всі заходи були санкціоновані Київською обласною прокуратурою.
У момент затримання жінка-медик, підозрювана у збуті психотропних препаратів, почала щось розповідати про те, що нібито наочно знайома їй колишня пацієнтка їхнього відділення невідь чому різко засунула їй до кишені гроші й кинулася навтьоки. Що це за гроші, чому її руки характерно "світяться" у променях ультрафіолетової лампи - медсестра не знає й навіть не підозрює...
"Третій етап нашої операції у часі збігся із проведенням в Україні операції "Батискаф", - розповідає заступник начальника відділу Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Київської області майор міліції Володимир Мовчун. - Суть операції полягає у виявленні каналів "витоку" наркомістких речовин з легального обігу до незаконного. Працівники лікарні, яка нас зацікавила, без жодних докорів сумління зливали ліки, призначені хворим, і продавали місцевим і приїжджим наркоманам. За цим фактом слідчим відділенням Васильківського міськвідділу внутрішніх справ Київської області порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України ("Збут наркотичних засобів, психотропних речовин, а також їхніх аналогів"). Також крім збуту наркомістких препаратів нами були виявлені численні порушення встановлених правил їхнього обліку, відпуску й використання. Зараз нами доводиться причетність до злочинного бізнесу трьох медпрацівників, один з них затриманий. Можу лише додати, що аналогів таких затримань в історії України поки що не було".
Наразі ведеться слідство, яке має дати відповіді на велику кількість запитань і встановити весь "ланцюжок" правопорушень. Також потрібно відповістити на запитання про те, чи знало керівництво про зловживання персоналу, і якщо знало - чому не реагувало? А після завершення слідства долю медиків з Глевахи буде вирішувати суд.

43-летний извозчик с периодическими провалами в памяти из Иванковского района столичной области не может вспомнить, как забил до смерти деревянной тележной балкой женщину из соседнего ему села. Несмотря на это, все собранные улики свидетельствуют против Виктора. И как показала экспертиза, убийству предшествовала неудачная попытка сексуального домогательства 50-летней Антонины.
Повозка с лошадьми катила по проселочной дороге. Управлявший нею хорошо "подогретый" дядя Витя (так его тут называла местная детвора) обратил внимание на идущую в его направлении женщину, остановил телегу и предложил подвезти. Антонина согласилась, все же не пешим ходом, да и к селу ее еще около четырех километров идти. Лошади по команде хозяина вновь двинули вперед, а он, времени даром не теряя, похотливо стал разглядывать свою попутчицу, говоря целую кучу неожиданных для нее комплиментов. Когда слова стали медленно переходить в "пьяные движения рук", Тоня начала сопротивляться. Но было уже поздно: мужик с силой начал рвать на ней одежду. Попытки женщины вырваться Витя прекратил оглушительным ударом деревянной палкой по голове. Потом было еще несколько сильных, несовместимых с жизнью ударов, в результате которых и наступила смерть. Орудие убийства, оставленное на месте преступления, и следы лошадиных копыт возле кювета, где нашли тело, указали правильный путь в поисках убийцы.
Им оказался местный ранее судимый за кражу и разведенный около 14 лет назад мужчина. Он попал в руки правоохранителей в тот же день, когда просто переходил дорогу, прячась по окрестностям от милиции. От того, что подвозил Антонину, что его повозка без четвертой балки и что его одежда в крови, Виктор не отказывается, но как убивал - не помнит. Говорит, что четыре года назад его сильно избили, а последствия травмы головы такие: когда выпьет, не контролирует и не помнит что делает. А вот насколько данное обстоятельство может смягчить приговор, непосредственно после проведения экспертизы решит суд.

Фастівский район Київської області.
Після удару кулаком у груди, Леоніда із силою повалили на ліжко: одні тримали, інші принизливо штовхали ногами в боки, але він так і не зізнався: "Грошей у мене немає, всі вони у Юри, а він у столиці". Слухати подібні казки хлопці не збиралися та, щоб розговорити співрозмовника, включили електронагрівач й піднесли йому до ніг. Після чого били і знущалися. Згодом грабіжники знайшли в будинку шнурки, зв'язали руки і ноги, засунули в рот ганчірку, що попалася під руки, і кинули чоловіка на підлогу, а самі кинулися обшукувати житло.
Їхній здобуток був не таким вже великим. Потім, ховаючись від відповідальності, на вокзальній станції вони його поділили. Кожному з "кримінальної п'ятірки" дісталося по 50 гривень, та особисті речі, серед яких були: мобільний телефон, осіння куртка, светр, спортивна сумка, майка, футболка, зарядний пристрій до мобільного й шкіряні туфлі за 100 гривень. Залишаючи будинок, бандити виключили світло, а потерпілого залишили зв'язаним, змученим, але живим.
На станції п'ятірка зустріла того самого Юру, який повертався з Києва. Він, побачивши знайому особу в юрбі, зупинився й заговорив з одним із грабіжників. Стало очевидно, що злочинець чоловікові був добре знайомий. Та й потерпілий Леонід навряд чи так легко відкрив би незнайомцям двері: один із грабіжників, дійсно, був вхожий у будинок. Мабуть, зачувши недобре, Юрій раптом побіг.
Сергій, організатор бандитської групи, напередодні проживав у цьому будинку разом з Юрієм і Леонідом кілька днів, поки не знайшов житло. Їздив з Юрою на заробітки, і прекрасно розумів, що в чоловіків гроші водяться. А прийшов зі своєю компанією під приводом забрати речі, що залишилися після переїзду. Проте до цього часу кожний з компашки вже знав, що потрібно робити: де стояти, де шукати, як бити, про всяк випадок . Все було сплановано удень, а вже ввечері на електричці "під шафе" вони направлялися до місця призначення.
У руки правоохоронців вони потрапили прямо з вокзальної станції у Фастові. Звільнившись від шнурків Леонід разом з Юрієм помчалися навздогін за своїми кривдниками. Впізнали їх у привокзальному кафе, зателефонували у міськвідділ міліції. Викрадені речі повернуті хазяям, а про подальшу долю злодіїв подбає суд.

Суботнього дня мешканці села Димитрово, розташованого у Броварському районі столичної області, біля сільського цвинтаря виявили жахливу знахідку: обгорілі трупи двох жінок. Терміново викликали міліцію...
Прибулі на місце події оперативники застали моторошну картину - скалічені й обгорілі тіла двох дівчат віком приблизно 20-25 років. Пізніше судово-медична експертиза вкаже, що одній жертві нанесено чотирнадцять рубаних ран голови, іншій - п'ять. Після цього їх тіла облили бензином і підпалили.
Проводячи подвірний обхід, працівники міліції намагалися встановити особи загиблих і знайти можливих свідків цієї події, однак зусилля оперативників поки успіху не мали. У цей час до Броварського міськвідділу міліції звернулися батьки 18-річної Антоніни Б. (всі імена змінені - авт.), що напередодні не прийшла додому ночувати. На цей час співробітники міського відділу вже були сповіщені районними колегами про те, що трапилося, через серйозність злочину. У міліцейському орієнтуванні нещасні батько й мати пізнали свою дочку. Відпрацьовуючи знайомства загиблої Антоніни, міліціонери встановили ім'я другої жертви. Нею виявилася 20-річна уродженка Житомирської області Ірина Ч., що знімала кімнату у Броварах і працювала в одному з місцевих кафе, де дівчата й познайомилися.
Оперативники відпрацьовували відразу кілька версій, у тому числі навіть на території Житомирської області. Продовжуючи перевіряти коло знайомств загиблих, співробітники карного розшуку вийшли на такого собі Михайла П. Батьки Антоніни зі слів доньки знали, що 22-річний хлопець нібито залицяється до неї, забирає й привозить її додому на своєму автомобілі. Також виявилося, що Михайло працює в Броварах приватним таксистом. Поступово відновлюючи картину трагедії, співробітники міліції встановили свідків, що бачили, як подружки сідали до Михайлового автомобіля.
"За місцем проживання парубка не було, - розповідає начальник ГУМВС України в Київській області генерал-майор міліції Віталій Яловенко. - Батьки пояснили оперативникам, що Михайло зараз саме виконує замовлення - обслуговує весілля. Не знаючи, як він може відреагувати на затримання, нами було вирішено застати хлопця зненацька. Для цього в будинку влаштували засідку. Пізно ввечері Михайло повернувся додому, де й був затриманий. Спочатку парубок від усього відмовлявся й заявляв, що ні Антонині, ні її подруги напередодні взагалі не бачив, однак під тиском незаперечних доказів зізнався у вчиненому й розповів про події попереднього дня...
Михайло близько року був закоханий в Антонину, однак незважаючи на його залицяння, дівчина серйозно його не сприймала й взаємністю не відповідала. У той фатальний день Михайло під'їхав до кафе, у якому працювала Ірина й де саме в цей час перебувала Антоніна, і запросив дівчат покататися. Коли подруги сіли в автомобіль, Михайло поїхав додому до свого двоюрідного брата, 31-річного Миколи Н. Запитавши у брата, чи не хоче він розважитися з дівчинатами й одержавши його згоду, Михайло пояснив, що тому дістанеться дівчина на ім'я Ірина, а собі він залишає Антоніну. Молоді люди сіли в автомобіль і поїхали за місто. У селі Димитрово недалеко від місцевого цвинтаря Михайло зупинив автомобіль і, вийшовши з нього, покликав із собою Тоню, а Микола з Іриною залишилися у салоні. Раптом вони почули глухі звуки ударів біля машини, потім дверцята з боку дівчини різко відчинилися. Михайло схопив Іру за волосся, виволік її з машини й наніс кілька ударів монтувалкою. Здивованому Миколі пояснив: "Не стала Тонька моєю, так нехай же не буде нічиєю!", а Ірина, мовляв, усе бачила, тому є свідком. Після цього він дістав каністру, облив тіла дівчат бензином і підпалив. Хлопці поїхали додому до Миколи, де Михайло переодягся у знайдену братом одежину і сховав закривавлену монтувалку, а також золоті прикраси, зняті з убитих, і сумочку Ірини з її паспортом і особистими речами. "Здобич" вирішили сховати у гаражі в Миколи (до речі, раніше засудженого за квартирні крадіжки), після чого Михайло поїхав додому. А наступного дня він у своєму автомобілі спокійно катав молодят..."
На даний момент Броварською міжрайпрокуратурою порушено кримінальні справи за статтями, що передбачають покарання за скоєння вбивства двох і більше осіб, а також за приховування злочину. Обоє підозрюваних у здійсненні цих злочинів затримані, ведеться слідство. У разі доведеності вини Михайла П. йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.

Проблема грабежей, где объектом посягательства является мобильный телефон, для милиции не нова и всвязи с повальной "мобилизацией" населения нашей страны - крайне актуальна. А вот субъекты преступления (то-есть попросту - грабители) в последнее время стремительно молодеют…
Компания из 5 подростков в возрасте от 15 до 17 лет, жителей Белой Церкви, решила обзавестись мобильными телефонами. Для этой цели ребята разделились на две группы и на праздничной дискотеке познакомилась с двумя подружками. На другой день договорились встретиться с девочками в обусловленных местах, каждая группа - отдельно в своем месте. Компании из трех "комбинаторов" выпало встретиться с 15-летней Леной. Один из троицы, наглядно знакомый девочке парень Сергей, попросил у Лены посмотреть мобильный телефон, и пока его товарищи отвлекали хозяйку "мобилки" разговорами, отошел за ближайший угол. В это время подружке и одногодке Вале двое других "остапов" назначили встречу в нескольких десятках метров от "коллег". Один из парней взял у Вали "посмотреть" телефон. Сергей порылся в телефонной записной книжке, нашел Валин номер и сделал вызов. Для державшего в руках Валин телефон парня это послужило сигналом убегать. Все пятеро мальчишек одновременно бросились наутек, оставив ошарашенных подружек стоять на улице… Когда Лена с Валей поведали мамам об этом происшествии, те с дочерями немедля пошли в Белоцерковский горотдел милиции. Оперативники заинтересовались Сергеем как единственным из компании знакомым Елены. Оказалось, что парень знаком и милиции, так как раньше привлекался к ответственности за административное правонарушение. Однако милиционеры задерживать парня пока не стали, решив узнать о ближайших планах этой "гоп-компании". И вдруг оперативники узнают, что на следующий день пятеро мальчишек планируют ехать на радиорынок в город Киев и там продать два телефона. Группа сотрудников Белоцерковского ГОВД тоже выехала в столицу, где вместе с киевскими коллегами начала проверять рынок и прилегающую к нему территорию. Буквально через два часа все пятеро малолетних правонарушителей были задержаны с поличным: обеими украденными "мобилками".
Все ребята сознались в содеянном, на данный момент по фактам мошенничества и совершения грабежа возбуждены уголовные дела. В случае доказанности их вины Сергею и его друзьям угрожает наказание в виде лишения свободы на срок от 4 до 6 лет.
Прокомментировать ситуацию с подобными преступлениями мы попросили начальника отдела криминальной милиции по делам несовершеннолетних Главного управления внутренныи дел Киевской области подполковника милиции Алексея Александровича Лазаренко.
- Сотрудники милиции действительно очень обеспокоены колличеством преступлений, так или иначе связанных с мобильными телефонами. К сожалению, и малолетние преступники не отстают от своих взрослых "коллег". Количество грабежей, совершенных подростками за 4 месяца этого года, на территории столичного региона с 14-ти преступлений в прошлом году возросло до 41-го! При этом в 27-ми случаях предметом посягательства стал мобильный телефон. "Лидерами" по количеству преступлений остаются Белая Церковь и Киево-Святошинский район (по 8 случаев), Ирпень (4 грабежа), города Васильков и Бородянка, где совершено по 3 преступления. Причем жертвами "малолеток" порой становятся даже взрослые! Причинами, в основном, являются социально-экономические показатели: желание несовершеннолетнего иметь "мобилку" и отсутствие у его родителей возможности купить её. Кстати, когда в 2002 году я был в служебной командировке в Лондоне, то обратил внимание, что англичане крайне редко и очень мало говорят по мобильному телефону. На мой вопрос о причинах этого местные полисмены пояснили мне, что люди просто опасаются быть ограбленными на улице. В то время для Великобритании проблема преступлений, связанных с мобильными телефонами, была крайне актуальной. Видимо, теперь "волна" докатилась и до нас…
Хотел бы обратить внимание родителей, покупающих мобильный телефон своему ребенку: объясните сыну или дочери, что телефон - это средство связи, а не дорогая игрушка или повод похвастаться перед сверстниками! Лучше вообще не покупать ребенку дорогую "мобилку", ограничившись так называемой "бюджетной" моделью. Документы на телефон ни в коем случае не выбрасывайте. Даже если телефон украли, после вашего немедленного обращения в милицию есть шансы найти его по коду (так называемому "ІМЕІ"), записанному в документах на аппарат. Но я все же хотел бы напомнить, что по мнению работников милиции, лучший способ раскрыть преступление - это предотвратить его.

Двадцять років тому вибух реактора на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС розділив життя тисяч громадян Радянського Союзу на два періоди: до і після вибуху. Про героїчні дії правоохоронців під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС писалося неодноразово. Та щоб згадки про їх подвиг не стерлися з пам'яті нащадків, з ініціативи колишнього начальника Управління внутрішніх справ київської області генерал-майора міліції Володимира Корнійчука було започатковано щорічне проведення спартакіади працівників органів внутрішніх справ - учасників ліквідації наслідків аварії. Перша спартакіада відбулася буквально наступного після катастрофи року. Участь у перших змаганнях взяли співробітники Чорнобильського, Поліського райвідділів, Прип'ятського міськвідділу та інших органів внутрішніх справ області. Починаючи з 1994 року, Спартакіада набула статусу міжнародної. Цьогорічна 13-та Міжнародна Спартакіада присвячена 20-й річниці Чорнобильської катастрофи та увіковіченню пам'яті героїв Чорнобиля. Раніше програма спартакіади нараховувала 5 видів спорту, зараз до неї входять змагання з волейболу, гирьового і пожежно-прикладного видів спорту, рукопашного бою, стрільбі з бойової зброї та легкоатлетичний крос. Цього року у проведенні Спартакіади взяли участь 120 спортсменів, серед яких чемпіони світу, заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу. Вони є представниками Київської, Житомирської, Чернігівської, Брянської та Гомельської областей, України, Росії і Білорусії, що найбільше постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС. В урочистостях з нагоди відкриття Спартакіади взяли голова Київської облдержадміністрації Євген Жовтяк, керівництво ГУМВС України в Київській області, а також офіційні делегації і спортивні команди з Росії та Білорусії. Щороку Спартакіада змінює місце свого проведення. Так сталося, що цьогорічні змагання проходить на території Київщини - регіону, що першим став до бою з радіаційним лихом. Нагороди переможцям і призерам спартакіади вручили начальник Головного управління МВС України в Київській області та заступник міністра внутрішніх справ України Михайло Вербенський. Переможцями ХІІІ Міжнародної спартакіади "Пам'яті героїв Чорнобиля" стали учасники команди Київської області. Друге місце вибороли також українці - команда Житомирської області. Третє місце посіли росіяни з Брянської області. Саме їм передано естафету для проведення наступних змагань в місті Брянськ. В особистому заліку відзначали багатьох учасників команд, особливої уваги заслуговує Валентин Бондаренко, який брав участь у гирьовому спорті. Вагова категорія Валентина - до 70 кілограмів. У вправі "поштовх" його особистий залік складає 121 раз. Хлопець з Київської області повторив світовий рекорд.