Сьогодні «День людей похилого віку» - людей які мають не тільки багаж років, але й багатий життєвий досвід. Спілкуючись з ними, розумієш, що ці люди ще мають великий запас життєвої енергії і оптимізму, якому можуть позаздрити і молоді.
Іван Васильович Чайка народився 15 січня 1925 року в родині простих сільських трударів. Батьки тяжко працювали, але вечорами та в свята в родині часто звучав спів. Від свого батька Іван Васильович унаслідував веселу, добру вдачу і гарний співучий голос. В шкільні роки Іван Васильович, не маючи можливості купити музичний інструмент, сам змайстрував «мандалину» на якій грав і навіть брав участь у міжрайонних виступах художньої самодіяльності.
Така акторська вдача допомагала йому і в роки Великої Вітчизняної війни. Коли фашисти прийшли в село, Івану Васильовичу було лише шістнадцять років. Маленького хлопчину разом зі своїми односельчанами було відправлено на роботи до Німеччини. Двічі він втікав з табору. Зрештою, малий втікач дістався Бельгії, де і потрапив до партизанського загону. Вивчивши трохи мову та отримавши документи, хлопчик мав змогу вільно пересуватися містом і виконувати доручення партизан.
Маленький розвідник дійшов до Берліну де і святкував разом із бельгійськими товаришами День Перемоги. Повернувшись додому, юнак вступив до медичного училища. Після закінчення навчального закладу, влаштувався лікарем станції швидкої допомоги, де пропрацював двадцять років.
За допомогу людям, відданість справі і високий професіоналізм, Іван Васильович Чайка отримав звання заслуженого медичного працівника, за що його ім’я занесено до книг «Історія медицини» та «Минуле і сучасне медицини Білої Церкви».
В званні капітана медичної служби він був прийнятий на службу до Органів Внутрішніх Справ. Так, ще двадцять років Іван Васильович віддав службі в Білоцерківському управлінні міліції.
Також, довелося Івану Васильовичу попрацювати і в Чорнобильській зоні, де теж нерідко, місцеві жителі та прибулі на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЄС, зловживали спиртними напоями. То ж роботи і там було достатньо.
У 1993 році, у віці 68-ми років, Іван Васильович Чайка звільнився з ОВС і вийшов на заслужений відпочинок. Нині він полковник міліції у відставці.
Про цю людину можна розповідати годинами, днями, а спогади його самого і ще довші і набагато цікавіші. Про них можна прочитати в книгах: «Знаковий птах», «Невгасимий вогонь пам’яті», в його збірці літературних спогадів «Моїм нащадкам» за 2009 рік та в багатьох публікаціях газет та журналів. І кожного разу він має що розповісти журналістам і людям, які спілкуються з цією особистістю.
Цього разу, Іван Васильович здивував своєю оселею, яку вміло оздоблено та прикрашено руками самого господаря. «Царські хороми» в маленькому приватному будиночку на Заріччі. Стіни та стеля оздоблені ліпниною; картини у рамах, покриті золотими фарбами; статуетки, фотографії, ікони, фігурки… Кожна річ має свою історію і так вміло переплітається із сьогоденням.
Іван Васильович, після смерті дружини, проживає сам, та він не одинокий. Має три красуні доньки, чотирьох онуків і чотирьох правнуків. Маючи правнуків, Іван Васильович, все ж таки, молода душею, енергійна, повна життєвих сил людина. Він приймає активну участь у багатьох заходах, що проходять в місті. Маючи гарний голос та веселу вдачу, є учасником фольклорного ансамблю «Берегиня», де співає в хорі. А також, є одним із солістів даного колективу.
Чайка – це птах, що вільно літає над морем і йому не страшні буревії. Саме так можна сказати про Івана Васильовича Чайку. Дивлячись на цього чоловіка і слухаючи його розповіді про минуле і майбутнє, розумієш, що 85-ть років – це ще не старість. Це вік людини, яка прожила лиш частину свого життя, має життєвий досвід і мудрість і в повній мірі живе сьогоденням, мріючи про майбутнє, про те, що воно буде кращим і щасливішим для всіх нас.
Тетяна Гадомська, спеціаліст по взаємодії з громадськістю та ЗМІ Білоцерківського МВ ГУМВС України в Київській області
|
