У воєнні роки оперативні війська НКВС, співробітники управлінь державної безпеки і міліціонери брали активну участь в обороні Києва . У червні-вересні 1941-го року з них укомплектували десятки спецформувань для боротьби з ворожими німецькими диверсантами й десантниками, партизанських загонів, розвідувально-диверсійних груп, які діяли на території Київської області. З понад двох тисяч бійців і командирів зведеного полку в розташування радянських військ із оточення вийшло лише півтори-дві сотні, решта загинула або пропала безвісти.
Вже понад два десятиліття пошукова група при столичному управлінні Служби безпеки України встановлює імена полеглих оборонців Києва, розшукує їхніх рідних і близьких, допомагає місцевим органам влади виявити і впорядкувати місця воїнських поховань, досліджує бойовий шлях правоохоронних формувань 1941-го року. Олег Шевченко,керівник пошукової групи розповів, що двадцять першого вересня на Київщині під Переяславом у селах Дем’янці та Харківці, де точилися запеклі бої за оборону Києва, щороку вшановують пам'ять загиблих там солдат і міліціонерів.
Вночі двадцятого вересня батальйони полку підійшли до села Харківці, що за кілька кілометрів від Переяслава. Розвідувальні групи повернулися з неприємною і тривожною звісткою: на підступах до міста – скупчення ворожих військ. Розвідників, які мали повернутися з сусіднього села Дем’янці чекали з нетерпінням. Час нещадно спливав, а їх все не було… Раптом почувся шквал пострілів і швидко стих. З’ясувалося, що п’ятеро розвідників-міліціонерів потрапили в засідку. Троє з них загинули, двох поранених схопили німці. Випадковим свідком їхніх останніх хвилин життя стала місцева жителька. Зі слів літньої жінки, вранці наступного дня фашисти витягли з приміщення школи, на той час німецького штабу, двох закривавлених воїнів, поставили їх на краю викопаної у шкільному дворі ями й розстріляли. На місці страти ще довго лежали сині міліцейські шинелі.
Тим часом на околиці Переяслава в напрямку Харківців зосередилися танки противника. Бійці опинилися в оточенні. Їм залишалося єдине – вступати в бій. За наказом командира за селом поспіхом рили окопи, траншеї, встановлювали кулемети, готували особисту зброю та пляшки із запалювальною сумішшю. Ближче до Переяслава зайняли оборону чернігівці, через дорогу, що веде в Дем’янці, - Київське управління. На східній околиці села – міліція та пожежники. Поряд розташувалися роти 4-го батальйону особливого призначення, які складалися переважно з молодих курсантів НКВС і підрозділів червоноармійців.
Уранці двадцять першого вересня від Переяслава на Харківці рушила танкова колона. Зі слів очевидців, німці кинули на село щонайменше дюжину танків. За ними – до двох десятків вантажівок із піхотою. Нерівний бій тривав до самого вечора. Лише з початком сутінок змовкли постріли на вулицях, усіяних тілами загиблих. Поранених добивали, декількох, ще живих багнетами прибили до стовбурів дерев. Частину тяжко поранених бійців, згідно з архівними документами, понад 120 осіб, які не могли самостійно рухатись бійці полку сховали скирті сіна за околицею села. Втім солдатів видала місцева мешканка.
Окупанти оточили схованку, проте добровільно в полон ніхто не здався. Тоді скирту підпалили. Гітлерівці, націливши автомати, чекали, коли жертви почнуть виповзати з вогню. Але не дочекалися. З полум’я спочатку тихо, потім все гучніше лунала пісня. Нескорені прощалися з Батьківщиною.
.jpg)
Наслідки бою в Харківцях були невтішними: полк втратив сотні бійців, убитими, тяжко пораненими, такими, що пропали безвісти. За офіційною інформацією кадровики Київського УНКВС з 256 співробітників нарахували 80. Найбільших втрат зазнав легендарний 4-й батальйон – з 1200 бійців залишилася тільки половина. За офіційними даними місцевих органів влади, у Харківцях поховано 226 воїнів. Але прості підрахунки, зі слів Олега Шевченка дають майже вдвічі більшу цифру загиблих.
Цього року відвідати братські могили та меморіали у Дем’янцях і Харківцях та вшанували пам'ять героїчно загиблих у боях воїнів і міліціонерів прийшли близько двохсот людей. Приїхали родичі загиблих, жителі навколишніх сіл, ветерани Великої Вітчизняної війни, колишні міліціонери, керівництво Головного Управління МВС України в Київській області разом із підлеглими. У музеї історії села Дем’янці пригадали всі події двадцять першого вересня 1941 року. До меморіалів поклали квіти, загиблим віддали честь салютним залпом.
Марія Синельникова, ВЗГ ГУМВС України в Київській області
|
