А ви знайомі зі своїм дільничним?!..

Ранок п’ятниці четвертого листопада розпочався для мене не зі звичного приходу в редакцію, а з подорожі у супроводі… міліції. Не спішіть дивуватися – я туди подалася добровільно і зовсім не з явкою з повинною. Просто дуже цікаво стало на власні очі подивитися на трудові будні наших міліціонерів.

І першим, хто з’явився на моєму шляху, був майор міліції, старший ДІМ Білоцерківського РВ ГУ МВС України в Київській області Олександр Валерійович Караульщук. 

Саме завдяки Олександру я зрозуміла, що краще буду журналістом і при певних обставинах матиму змогу заховатися за спину міліціонера, а не навпаки. Дитяча мрія носити форму «канула в Лету», але про це трохи пізніше…

Починається робочий день дільничного (а цього дня і мій) з відвідування сільської ради, де він отримує усі заяви зі зверненнями, які надійшли після робочого дня, вирішуються нагальні проблеми та всі невідкладні питання. А вже потім починається об’їзд тих, хто скаржився, та вирішення їхніх проблем. Найчастіше в селі люди сваряться за межу, жінки нарікають на пияцтво чоловіка, а інколи і жінки за чарку беруться…  

Варто відмітити, що за кілька ранкових годин Олександр Валерійович має побувати у трьох сільських радах - сіл Олійникова Слобода, Острійки та Мала Антонівка. Погодьтеся – забагато, як для однієї людини. А Олександр, на диво, встигає, а селяни, в свою чергу, не можуть нахвалитися своїм дільничним.

До речі, повернемося до мого питання: а ви знайомі зі своїм дільничним? Особисто я – ні, і впевнена, що більшість з вас також. А от селяни Олександра Валерійовича знають, на вулиці вітаються і розповідають про нього лише найкраще. І не тому, що міліція, а тому, що поважають! Між іншим, голова сільської ради с. Олійникова Слобода Сергій Миколайович Саламанов навіть шкодує, що Олександр живе не в їхньому селі, адже тоді б він був завжди поруч з тими, хто потребує його професійної допомоги.

Щоб я зовсім перехотіла бути міліціонером, Олександр Валерійович ласкаво запросив відвідати неблагополучну сім’ю в селі Мала Антонівка. Матінко рідна, в яких же умовах живуть діти… Атмосфера залишає бажати кращого. Навідалися ми дуже вчасно – менше дитя не в садочку, старша донька не пішла до школи, а батько навіть не перевіряв щоденника, тому й не знає, що цього дня в школі батьківські збори. А чому діти вдома, пояснити не може, переводячи стрілки на дружину, яка на роботі. Ех, я б йому дала прочуханки… А дільничний інспектор так ввічливо, з посмішкою попереджає (судячи по посмішці – попереджає востаннє), як потрібно доглядати за дітьми та нагадує про батьківські збори.

І так цілісінький день - як білка у колесі. Запитаєте, коли закінчується робочий день дільничного? Як пощастить, адже навіть вночі бувають справи, які до ранку навряд чи почекають… Але Олександр Валерійович ще в далекому 1997 році почав працювати в районному відділі міліції, а останні два роки займає посаду старшого дільничних інспекторів міліції. І знаєте, здається, він зовсім не шкодує про вибраний життєвий шлях і повністю задоволений всім цим тягарем чужих проблем та неприємностей, бо для когось він остання надія на допомогу. 
Не буду я міліціонером, залишу цю справу професіоналам, тим, хто живе своєю справою. А я за ними поспостерігаю з диктофоном у руках та фотокамерою напоготові. А раптом якась кримінальна ситуація?! Це ж сенсація…

Євгенія Федорова