На Броварщині вітали ветеранів з Днем захисників Вітчизни

На Київщині у приміщенні Броварського міськвідділу вшановували захисників Вітчизни. Цього дня ветерани не були обділені увагою. Керівництво міськвідділу потурбувалися про те, щоб кожний отримав продуктові набори для відзначення цієї дати у родинному колі. Хвилиною мовчання пом’янули тих, хто не дожив до наших днів.

Начальник кадрового забезпечення Броварського МВ спільно з головою Ради ветеранів відвідали тяжко хворих за місцем проживання з наданням посильної матеріальної допомоги.

Свято захисника вітчизни – це день радості та скорботи, який ветерани згадують зі сльозами на очах. Ці сльози є тяжкими спогадами воєнних років. 

Пригадую, як у дитинстві я любила слухати спогади свого дідуся про війну, але війна уявлялася мені зовсім нестрашною. Подорослішавши, я зрозуміла: багато про що дідусь змовчав – про страх, голод, про біль, розпач і про ріки крові, що заполонили тоді півсвіту. З годом ця сумна правда закарбувалася в моїй пам’яті назавжди. Адже ми зобов’язані пам’ятати, що зараз живемо завдяки тим, хто загинув у той страшний час. У багатьох із них були діти, котрі залишилися сиротами, багато хто взагалі нічого не встиг зробити в житті – пішли на війну просто зі шкільної лави, як ветеран Іван Васильович Фесюк. 

Довгі п’ять років юний піхотинець у складі І Українського фронту йшов шляхами смерті, двічі був тяжко поранений і контужений. І досі чоловік носить осколок у грудях, але дійшов-таки до Берліна і повернувся додому з перемогою. Його груди прикрашають ордени Вітчизняної війни та «За мужність», медаль «За бойові заслуги» та багато інших. Адже до бойових нагород додалися за сумлінну працю у мирний час: працював у радгоспі «Плосківський» робітником, відроджував сільське господарство. Разом з дружиною виховав трьох доньок, дочекався чотирьох онучок та двох правнуків.

Переглядаючи пожовклі фотографії, Іван Васильович згадує свою молодість, друзів, котрих із кожним роком залишається дедалі менше. Особливо в такі скорботні дні, коли емоції переповнюють серце, не вщухає біль за тими, кому не судилося побачити мирне небо. А з іншого боку виникає почуття гордості за своїх співвітчизників, які попри нелюдські випробування вистояли і повернули світові довгоочікувану свободу.

Нині Іван Васильович, уродженець Плоского, є головою ветеранської організації цього села. Усіх, хто знайомий з ветераном, вражає його енергія, оптимізм, життєлюбство. Колеги з ради ветеранів наголошують на його активній життєвій позиції, відповідальному ставленні до дорученої справи, обов’язковості, точності, з якими він виконує будь-яке доручення. І це в свої такі поважні роки, коли, здавалося б, уже можна відпочити. Але не такий він чоловік!

Ми пишаємося Вами, поколінням людей, чия доля була обпалена страхіттями війни. Ваша мужність, життєва мудрість, знання та досвід, ставлення до громадського обов’язку – це високий приклад для наслідування. Ви є взірцем служіння Батьківщині, мужності й любові. Ваш приклад надихає на благородні справи в ім’я утвердження України, її зміцнення і розвитку.

Юлія Барабаш, Броварський МВ ГУМВС України в Київській області